Життя минає швидко, і часу на роздуми залишається мало. Воно буває складним і нерідко несправедливим, але інколи дарує такі дарунки, які наповнюють його новим змістом. Дає шанс виправити помилки минулого, зрозуміти справжні цінності та стати кращим, ніж був колись.
Прохір Захарович поховав дружину вісім років тому й з того часу не одружувався. Спочатку вони з сином Артемом жили удвох у великому двоповерховому будинку, де все було облаштоване й доглянуте, затишно кожен куток створений руками його покійної Катрусі. Коли вона пішла, залишивши чоловіка з сином, Прохір Захарович не переставляв меблі. Усе стояло так, як за її життя. Лише з Артемом підтримували порядок, бо обидва були акуратними.
Артем закінчив школу й вступив до інституту. Хлопець був гарним, дівчата в школі до нього липли, а він не противився.
Артеме, якось не дуже правильно ти поводишся з дівчатами, казав батько. Дивись, якась рано принесе дитину. Тоді й зрозумієш доведеться одружуватися.
У інституті історія повторилася. Коли син поїхав на навчання до іншого міста, Прохір Захарович залишився сам. Але до жінок не поспішав мабуть, не міг забути кохану Катрусю. У них справді було щось особливе, таке трапляється нечасто.
Якось до Прохіра нагрянув старий друг Олег. Вони стояли у дворі, смажили шашлики й балакали.
Як там син? Як сам? допитував Олег.
Справи йдуть добре. Артем моя права рука, після інституту допомагає у справі. Тільки оженитись не хоче, сміявся Прохір. У наступному році планую розширювати бізнес. Ну а ти як?
У мене теж усе гаразд. Господарюю, багато чому навчився. Та й одружився знову з Іркою, як знаєш, розійшовся. Нова дружина молодша за мене майже на двадцять. Доньці, правда, це не подобається, вона вже сама заміжня, але все лається. Та нічого, може, з часом призвичаїться. Олег замовчав, потім додав: А ти от уже багато років сам, Катрусі немає. Може, вже час?
Ні, Олеже. Не планую. Жінок, звісно, багато, і уваги їхньої мені не бракує. Навіть у офісі є гарні жінки. Але поки що не хочу родину заводити.
Поруч із ним жила Маргарита гарна жінка, яка три роки тому поховала чоловіка. Донька вже заміжня. Прохір Захарович спілкувався з нею, і, здавалося, вона його хвилювала, але вона тримала себе строго, як і належить удові. Жодного натяку на флірт максимум пригостить пирогами чи яблуками з саду. Одного разу він запропонував:
Маргарито, давай обміняємось номерами. Живемо самотньо мало що трапиться. Якщо довго не бачитимемось, подзвонимо.
Правильно кажете, Прохоре Захаровичу, життя штука непередбачувана, погодилася сусідка.
Провівши Олега, він пішов спати після шашликів і коньяку випили трохи, але не багато. Наступного дня, підїжджаючи до дому, він побачив молоду дівчину. Вийшов із машини й спитав:
Ви до Артема? Він тут не живе, переїхав до міста.
Я знаю, Прохоре Захаровичу. Я до вас, промовила дівчина ніжним голосом. Мене звати Віра.
До мене? Цікаво. Вона простягнула йому фото, де була маленька дівчинка. Це ваша онука Кіра, їй чотири.
Почекайте, Віро. Не морочте мені голову, розбирайтеся з Артемом самостійно. Він зачинив калітку й увійшов у будинок.
Півроку тому вже приїжджала одна така, навіть дитину привезла. Але коли зробили тест, виявилося брехала. Тому тепер він не довіряв. Увійшовши в дім, буркнув:
Ох, сину, скільки ще таких дівчат до мене ходитиме? Завтра поговорю з ним серйозно хай одружується.
Через деякий час він вийшов у двір годувати свого вірного сторожа пса Барса. У калітці побачив торча