Ось із кінцем осені
Перед самим випускним зі школи Марічка нарешті вирішила, куди вступати, хоча й вагалася, ким стати у житті. Раптом зрозуміла хоче бути лікарем. Вчилася добре, а жила з батьками, як у Бога за пазухою. Все в неї було: люблячі батьки, гарний одяг, поїздки на море, подарунки.
Тато Марічки працював у міській раді на високій посаді, ні дружині, ні доньці ні в чому не відмовляв. Дівчинку одягали, як ляльку. Впевнено дивився у світле майбутнє доньки. Мати не працювала, вела господарство.
Але ж доля то така злодійка, що може все перевернути догори дриґом…
Мам, я побігла! дожовуючи останній шматок бутерброда, вигукнула донька й вилетіла з квартири, спішачи до школи. Довелося бігти навтьоки. Навіщо я вчора сиділа в телефоні аж до третьої ночі? лаяла себе Марічка, але все ж встигла заскочити до класу до дзвоника, ледве переводячи дух.
Хто за тобою гнався? запитала подруга, коли Марічка плюхнулася поруч.
Ніхто, знову проспала… у цю мить пролунав дзвінок, і дівчата невдоволено переглянулися.
Після третього уроку до Марічки підійшла класна й, не дивлячись у вічі, промовила:
Тобі треба йти додому. Щось із твоїм татом…
Що? Що сталося?! з переляком запитала вона, схопила речі й побігла.
Біля підїзду стояли сусіди, швидка й підїхала поліція. Марічка разом із правоохоронцями увійшла в квартиру… Мати вже не плакала, сиділа, гойдаючись із боку в бік, почорніла від горя. На дивані лежав батько.
Серце, Марічко… Серце не витримало в твого тата, тихо шепнула їй на вухо сусідка.
Донька підійшла до мами, вони обійнялися й розридалися. Похорон і поминки пройшли як у тумані. Сусіди збиралися, підтримували. Мати застигла, з донькою не розмовляла.
Мамо, ну скажи хоть слово… благала її Марічка, але та лише дивилася на неї порожнім, далеким поглядом. А одного ранку, коли дівчина вже сама випила чай із бутербродом, матір раптом вийшла на кухню й тихо промовила:
Він мене кличе, доню… Наш тато… озирнулася й упала.
Марічка кинулася до неї, тормошила:
Мамо, мамочко!.. а потім вибігла до сусідки.
Ніна Петрівна одразу викликала швидку. Мати лежала нерухомо, Марічка ридала, а сусідка, обіймаючи її, заспокоювала:
Нічого, доню, лікарі скоро приїдуть, обіцяли…
Швидка справді приїхала швидко. Лікар нахилився над матірю:
На жаль, ми нічого не можемо зробити… він глянув на Марічку й сусідку, розвів руками. Її вже немає.
Як Марічка приходила до тями теж ледве памятала. Ніна Петрівна все взяла під свій контроль. Родичів у дівчини не було: мати була з дитбудинку, а батько єдиною дитиною в родині. Допомагали вчителі й однокласники. Поступово Марічка відходила, а Ніна Петрівна взяла її під опіку. Годувала сніданком, зустрічала зі школи, вечеряли вони разом.
Ось і іспити позаду, випускний минув. Марічці нічого не лишалось, як змінити плани на життя. Про інститут вона вже й не думала треба було забути про вищу освіту. Тепер головне вижити. Гроші від батьків ще були, але вони швидко закінчувались.
Тіто Ніно, дякую, що похлопотала за мене! Мене взяли в магазин, тепер працюватиму продавчинею, дякувала вона сусідці. Хоча б гроші будуть.
Правильно, дитинко, відповіла Ніна Петрівна. Життя треба починати. Навчишся потім. Головне щоб голова на плечах була, а розум на місці…
Марічка працювала, не відмовлялася від підробітків: мила підлогу, допомагала розвантажувати товар, якщо коробки були не дуже важкі. Дивлячись на цю тендітну дівчину, важко було повірити, що колись вона жила зовсім інакше.
Одного разу біля дому її зустріли незнайомі чоловік і жінка.
Марічка? запитала жінка.
Так… А ви хто? Я вас не знаю, відповіла дівчина, втомлена після роботи.
Хочемо поговорити про твоє майбутнє. Може, запросиш до квартири?
Та я ж вас не знаю! Чого мені вас запрошувати?
Я Ганна, а це Павло, кивнула жінка на чоловіка.
Не бійся, сказав він. Ми нічого поганого не зробимо. Просто поговорити треба, а на вулиці якось…
Увійшли в квартиру, сіли в кімнаті.
Ми пропонуємо тобі продати квартиру. Тобі ж одна навіщо тобі чотири кімнати? І комуналка велика.
Так, платежки приходять немалі, зітхнула Марічка. Але я не продаватиму. Це память про батьків. І куди ж я тоді?
А ми тобі двокімнатну знайдемо. Як продаси цю купиш іншу.
Марічка навіть слухати не хотіла. Незнайомці переглянулися, ввічливо попрощались:
Ще побачимось. Подумай добре. Самотній дівчині така ха