Так судилося долєю
Степан, уже немолодий чоловік, поховав дружину пять років тому. Хворіла вона важко. Разом боролися проти недуги, але так і не встояли пішла його жінка з цього світу в інший.
У сорок вісім років залишився Степан удівцем. Переживав, звикав до самотності, а про новий шлюб навіть не думав. Хоча рідні й знайомі наполягали:
Ти ще молодий чоловік, знайди жінку та живи щасливо.
Такої, як моя дружина, не знайду. Звісно, є кращі за неї, є гірші, але такої більше немає, відповідав він усім.
Молодший брат Степана жив у іншому районі. Різниця у віці між ними була велика трохи більше пятнадцяти років. Так склалося: спочатку мати не могла народити другого, а потім, коли вже й не сподівалася, зявився Денис. Брати любили один одного: Степан, як старший, допомагав матері з ним, а маленький Дениско ходив услід за братом.
Батьки померли, коли молодшому синові виповнився двадцять один. Старший підтримував молодшого, поки той не закінчив навчання та не одружився. Та, мабуть, так судилося: у Степана померла дружина, а Денис розійшовся з дружиною приблизно в той же час, коли старший залишився сам.
Щовечора Степан прогулювався перед сном у парку біля дому. Так повелося давно із дружиною вони теж любили пройтись, коли був вільний час. У цей вечір він так само неспішно йшов алеєю до ставка, де плавали качки та навіть гуси. З того боку парку був приватний сектор звідти, мабуть, вони й приходили.
Повертаючись, він помітив на лавці дівчину. Вона витирала сльози. Не зміг пройти повз.
Дівчино, добрий вечір. Вам потрібна допомога? Щось трапилося?
Вона підвела очі й глянула на нього сумним поглядом:
Мені ніхто не допоможе Дякую. Просто не знаю, куди мені тепер йти
Степан сів поруч.
Як це не знаєш? Але ж ти звідкись прийшла? Як тебе звати?
Мати мене вигнала У неї тепер повна квартира «друзів». Мені там немає місця і боюся я їх усіх Дарина.
Так, Дарино, давай по порядку. Нічого не розумію. Розказуй. Скоро зовсім стемніє Не будеш же ти тут сидіти?
Дарина жила з батьками в однокімнатній квартирі, що дісталася їм від бабусі. Вони переїхали із села там усе розвалилося, роботи не стало. Батько помер, коли їй було пятнадцять. Спочатку жили з матірю нормально, але незабаром донька почала помічати: з роботи та часто приходила з пяним запахом, могла й собі принести пляшку вина. Не соромлячись доньки, випивала за вечерею.
Мамо, навіщо ти пєш? Кидай, нічого доброго з цього не вийде, благала вона не раз.
Що ти розумієш у житті, Даринко? Батько твій покинув мене саму, і що мені робити? Давай і тобі налию коли випєш, стає легко й радісно. Ти просто ще нічого не розумієш. А я, може, своє горе заливаю, говорила мати, а потім падала на ліжко й засинала.
Вранці Дарина сама готувала собі сніданок і йшла на заняття до медичного училища. Навчалася після девятого класу хотілося швидше стати дорослою, працювати. На матір не сподівалася її постійно звільняли.
Мамо, ти вже опустилася на дно. Навіть прибиральницею тебе не беруть. Як житимемо?
А ти навіщо? Скоро влаштуєшся на роботу і житимемо, бурмотіла мати.
Потім стало ще гірше. До квартири приходили такі самі «друзі» матері. Ночі напроліт пили, засинали на підлозі, а Дарина ютилася за шафою, спала погано боялася.
Після навчання вона відразу влаштувалася медсестрою до лікарні. Працювала у зміни, тому їй дуже подобалися нічні чергування тоді вона не бачила, що коїться вдома. Вже й думала зняти квартиру.
У цей вечір, повернувшись з роботи виснаженою важкий день був, багато хворих, вона знову застала матір у непристойному вигляді. Квартира, де колись вони були щасливі, була порожня. Всю меблі, навіть карнизи з шторами, винесли. Мати спала на підлозі. Речей Дарини теж не було винесли разом із шафою. На вішалці висіла лише її стара зимова куртка. Залишилася вона в тому, у чому була, і все.
Дарина вибігла з квартири в сльозах і пішла, куди очі дивляться. Опинилася в парку, на цій лавці.
Степан слухав дівчину з болем у душі. Перейшовши на «ти», вирішив трохи заспокоїти її.
Дарино, послухай У житті буває всяке, але треба вірити в краще, говорив він тихо й спокійно. Я теж думав, що моєму життю кінець, коли поховав дружину. Для мене світ обвалився. Вона була для мене всім Він замовк на мить, потім продовжив: Потім я зрозумів: якщо так судилося, значить, треба жити далі. І ти не впадай у відчай. Вихід завжди є.
Який вихід? підвела на нього очі Дарина. Я ніколи не зароби