Воля йшла пятнадцятий рік, коли вона дізналася від батьків, що в їхній родині незабаром зявиться ще одна дитина. Вона тупотіла ногами, кричала.
Мамо, навіщо вам ще одна дитина? Ви з татом на старість вирішили народити? Мене вам мало? сердилася донька, розуміючи, що тепер у неї буде суперник, а увага та гроші батьків поділяться.
До цього батько й мати виконували її найменші бажання, а тепер раптом заговорили про майбутню дитину треба купувати ліжечко, коляску, ванночку. Які коляски, коли Волі потрібні нові черевики!
Вона хотіла гарно вдягатися. Воля народилася не дуже вдалою дівчиною великою, з грубуватою статурою та різкими рисами обличчя. Але вона вірила, що гарний одяг зробить її привабливою. Наряжалася, щоб приховати недоліки, і вимагала грошей у батьків. А вони завжди йшли їй назустріч. А тепер ось зявиться сестра й зруйнує їй життя.
Народилася молодша сестра Оленка. Воля не раділа, дивлячись на неї. Та була справжньою лялечкою з блакитними очима й світлими кучерявим волоссям. Оленка вже топалась ніжками, тягнулася до старшої сестри, але та відмахнулася.
Мамо, забери свою Оленку, вона мені заважає.
Час минав. Оленка виросла й стала справжньою красунею. А старша Воля так і залишилася звичайною селянкою, до того ж ніхто не брав її заміж. Після школи вона не вчилася, працювала листоношею у селі.
А от у Оленки на девятнадцятому році спалахнуло кохання. Вона познайомилася з Тарасом, який приїхав до них на практику. Після цієї любові Оленка залишилася вагітною, а Тарас зник.
Народжуй, сказала мати. Що вдієш, виростимо. Ми з батьком допоможемо.
Оленка народила сина Ярика. Але від старшої сестри вона наслухалася.
Ти, Оленко, завжди була мрійницею. Захотіла кохання, а його й немає. Ось дивись на мене я в кохання не вірю, тому й не попалась, як ти. А у тебе в голові лише мрії, на життя дивишся крізь рожеві окуляри. Тепер ось сама мучайся зі своїм Воля брудно висловилася про Ярика. Ніхто тобі розуму не вкладе, батьки тремтять над тобою та сином.
Взагалі, Волі нікого не було шкода. Вона щодня докоряла Оленці, що та народила дитину без чоловіка. Але робила це так, щоб батьки не чули їм це не подобалося. Навіть казала:
Навіщо тобі цей Ярик? Краще б залишила його в пологовому, якщо вже не вистачило розуму позбутися раніше.
Оленка плакала, але терпіла. Їй хотілося втекти з дому, лише б не чути докорів. Але куди вона піде? Ні грошей, ні чоловіка. Але раптом Воля оголосила, що їде до міста.
Набридли ви мені тут усі! Поїду геть і житиму сама.
Волі набридло бути з батьками. Правда, спеціальності в неї не було. Але її гризло, що вся увага дістається Оленці та Ярику, а їй уже за тридцять, а вона все ще сама. У місті хоч була надія знайти чоловіка. Хоч і старшого.
Вона поїхала до обласного центру, шукала роботу. Дізналася, що можна влаштуватися на будівництво й навіть отримати квартиру спочатку хоч кімнату в гуртожитку. Туди й пішла. Сили у неї були мішки з цементом таскала легко. Навчилася штукатурити. Стала жадібною до грошей, ходила на підробітки. Про батьків забула тепер у неї своє життя. А коли запитували про рідних, відповідала:
Вони мене образили, тому я від них поїхала. Нехай тепер шкодують, а я сама заробляю й живу добре. Думають, я їм допомагатиму на старості? Ось ні, не дочекаються!
Воле, у тебе не душа, а сухар, казали знайомі. Невже можна так про батьків?
Вони не знали, що там у родині ВОлі, але бачили цю дівчину важко образити. Вона сама будь-кого зігне у бараній ріг. Ну і нехай вважає батьків винними у своїй долі це її справа.
Сімю Воля поки що не планувала. Нікого підходящого на горизонті не було, а їй хотілося чоловіка з грошима. Не олігарха, але щоб не рахував кожну копійку.
З її зовнішнім виглядом гарного чоловіка просто так не знайдеш, але вона сподівалася. Кілька разів зустрічалася з чоловіками, але відразу починала вимагати:
Я тобі свою любов, а ти мені що даси?
Чоловіки, звичайно, швидко тікали.
А Андрій, з яким вона бачилася пару разів, сказав їй:
Ти, Воле, навіть не розумієш, що таке кохання. Коли зрозумієш, тоді й питатимеш. А поки що вибачай бал