**Щоденник Маріанни**
Зітхнувши, Маріянна взяла губку й почала відтирати пригорілі плями з плити. Свекруха знову щось готувала й, як завжди, не прибрала. Молоко втекло, каша пригоріла, а тепер усе це намертво присохло до емалі.
Маріянно! почувся з кімнати голос Ганни Іванівни. Ти там ще довго копійкуватимеш? Мені чаю хочеться!
Маріянна зітхнула, прополоскала губку й поставила чайник. Вже девята вечора, вона тільки-но з роботи, а свекруха цілий день сиділа вдома, але чай собі не могла заварити.
Несу, Ганно Іванівно! відгукнулася вона, намагаючись, щоб у голосі не чулося роздратування.
Тарас у цей час дивився телевізор у сусідній кімнаті, навіть не підняв голови, коли дружина пройшла повз із підносом. Так кожен день. Він приходить з роботи, вечеряє й сідає до телевізора. А все інше дім, мати, господарство це обовязки Маріянни.
Ти цукор забула! незадоволено буркнула Ганна Іванівна, коли Маріянна поставила перед нею чашку. І печива нема. Як же чай без печива пити?
Печиво скінчилося вчора, тихо відповіла Маріянна. Завтра куплю.
Ось бачиш, не слідкуєш! А за мого часу господиня завжди знала, що є в домі, а чого нема. Я Тараса сама підняла, і дім у порядку тримала, і на роботі встигала. А ви, молоді, тільки й знаєте, що по крамницях товчеться та по телефону базікати!
Маріянна мовчала. Спорити марно вона це давно зрозуміла. Ганна Іванівна завжди знайде, до чого причепитися. То борщ пересолений, то пилюка десь недоторена, то голосно телевізор включений, то тихо. Іноді їй здавалося, що свекруха навмисне шукає привід зробити зауваження.
А Софійку свою знову не забрала з дитсадка, продовжувала Ганна Іванівна, сьорбаючи чай. Вихователька дзвонила, питала, де мама. Незручно мені було, чесне слово!
Я ж просила вас забрати, у мене нарада була до сьомої, намагалася пояснити Маріянна.
А я що, нянька? У мене свої справи є. Ось раніше жінки й працювали, і дітей самі ростили, без ніяких нянь і бабусь.
Маріянна вийшла до кухні й почала мити посуд. Руки тремтіли від образи. Софійка сиділа у групі продовженого дня до пів на восьму, плакала, бо всі діти вже розійшлися. А Ганна Іванівна цілий день була вдома, дивилася телевізор, але онучку забрати не могла.
У спальні на столі лежала стопка дитячих малюнків. Софійка щодня приносила щось із садка то малюнок, то виріб. Показувала мамі, розповідала, як робила. А потім питала:
Мам, а чому бабуся на мене не дивиться? Я їй малюнок показую, а вона відвертається.
Як пояснити шестирічній дитині, що бабуся вважає її завадою? Що з тих пір, як вони переїхали до Ганни Іванівни, та постійно скаржиться, що вдома галас, що дитина все чіпає, все ламає.
А почалося все добре. Коли Тарас познайомив їх із Маріянною, Ганна Іванівна була привітна, розпитувала про роботу, про родину. Навіть сказала:
Гарна дівчина, Тарас. Видно, що вихована. Женися, вже час.
Весілля було скромне, але веселе. Ганна Іванівна допомагала з частуванням, метушилася, раділа. Маріянна думала, що їм пощастило з родиною, що свекруха буде як друга мама.
Коли народилася Софійка, Ганна Іванівна спочатку була в захваті. Онука, красуня, розумниця! Допомагала з дитиною, варила борщі, прасувала пелюшки. Маріянна працювала на півставки, встигала й дім, й малу.
Але потім щось почало змінюватися. Спочатку дрібні прискіпки: то підгузник не так надітий, то кашу зарідку зварила. Потім зауваження стали серйознішими.
Ти що, зовсім не тямиш у дітях? обурювалася Ганна Іванівна. Тарас у її віці вже сам їв, а твоя й ложку в рот потрапити не може!
Їй тільки рік і три місяці, нерішуче відповідала Маріянна.
Ось-ось! Пестуєш! Я Тараса строго виховувала, і нічого чоловіком виріс.
Тарас зазвичай у таких розмовах участі не брав. Приходив з роботи втомлений, вечеряв і сідав до телевізора. На зауваження матері лише кивав або відмахувався.
Мам, не чіпляйся, іноді казав він. Маріянна добре справляється.
Але частіше мовчав. А коли Маріянна намагалася поговорити, скаржилася на постійну критику, Тарас лише знизував плечима.
Та не звертай уваги. Мама у нас така, звикла все контролювати. Потерпи, вона скоро звикне.
Але Ганна Іванівна не звикала. Навпаки, з кожним роком ставала все вимогливішою й капризнішою. Особливо після того, як вони переїхали до її квартири. Їхня однушка стала тісною для сімї з дитиною, а в Ганни Іванівни була двокімнатна, у гарному районі.
Переїжджайте, запропонувала вона. Нащо вам зайві витрати? І мені веселіше буде.
Спочатку ді