Не сперечалася і програла
Марія Іванівна акуратно розставила тарілки на столі, поправила серветки й знову глянула на годинник. Чоловік мав повернутись із роботи за півгодини, а отже, саме час ставити котлети на сковороду. Картопля вже готова, салат нарізаний, хліб рівними скибочками. Усе як треба, усе як він любить.
Мам, а можна я сьогодні до Оленки піду? У неї нові диски привезли з Києва, гукала із кімнати вісімнадцятирічна донька Соломія.
Ні, Соломійко, тато скоро прийде, треба вечеряти всією родиною, відповіла Марія Іванівна, не обертаючись. Потім підеш.
Та що за дитячий сад! Мені вже вісімнадцять! обурилась дівчина, але далі не сперечалася. Знала, що мати все одно не відступить від своїх правил.
Марія Іванівна посміхнулася. Вісімнадцять це ще дитина. Ось вона сама у вісімнадцять уже була заміжня, а Соломія досі як мала. Та, може, так і краще. Нехай довше побуде донькою, а не чиєюсь тіткою.
Двері грюкнули, і в хату увійшов Богдан Степанович. Оксамитний чоловік із сивиною на скронях, стомлений, але задоволений. Робота на будівництві виснажувала, але приносила гарні гроші, а це головне.
Привіт, серденько, він чмокнув дружину в щоку. Щось смачно пахне.
Котлети твої улюблені, зі свинини та яловичини напару, усміхнулася Марія Іванівна. Сідай, зараз усе подам.
А Соломія де?
У кімнаті, зараз покликаю. Соломіє! Тато прийшов!
Дівчина вискочила з кімнати, обняла батька.
Тату, а можна я після вечері до подруги піду? Там такі цікаві фільми привезли…
Богдан Степанович насупився.
Які фільми? Не всяку дурню західну дивитись, а за навчанням слідкуй. Університет скоро, готуватись треба.
Та тату, це не дурня, звичайні фільми…
Сказав не треба, значить, не треба! підвищив голос батько. Маріє, ти що її не виховуєш? Зовсім розпустилася!
Марія Іванівна поспішно втрутилася:
Ну що ти, Богдане, вона просто молода, допитлива. Соломійко, сідай їсти, потім поговоримо.
Вечеря пройшла у відносній тиші. Богдан Степанович розповідав про роботу, про те, що начальство знову підвищило вимоги, а премії скоротило. Марія Іванівна піддакувала, підкладала чоловікові котлети, наливала чай. Соломія мовчала, зрідка піднімаючи очі від тарілки.
Мати, а що сусіди кажуть про Ковальових? спитав раптом Богдан Степанович, доїдаючи останню котлету.
А що про них казати? Живуть тихо, не шумлять.
Та ні. Чув я, що Ковальова якусь роботу знайшла, в офісі тепер сидить. А Коваль з дітьми возиться.
Марія Іванівна обережно поставила чашку на блюдце.
Ну і що в цьому поганого? Може, їм так зручніше.
Як це зручніше? обурився чоловік. Чоловік має родину годувати, а не вдома няньчитись! А жінці місце біля плити й з дітьми. Це неправильно, не по-нашому.
Але ж якщо вона більше заробляє…
Жодних «але»! ударив кулаком по столі Богдан Степанович. Порядок у родині має бути! Чоловік голова, жінка помічниця. І крапка!
Марія Іванівна тихо кивнула й почала прибирати зі столу. Сперечатися з чоловіком вона ніколи не вміла й не хотіла. Навіщо сваритись, коли можна просто мовчати? Зрештою, може, він і правий. Ось вона сама все життя вдома сидить, і нічого, живуть нормально.
Соломія скоса подивилася на матір, потім на батька й тихо спитала:
А можна я все ж таки до Оленки сходжу? Ненадовго.
Ні! гаркнув батько. Сказано ж не можна! Іди уроки роби або книжку читай. Не до подруг тікати!
Дівчина зітхнула й пішла у свою кімнату. Марія Іванівна провела її поглядом і відчула укол у серце. Бідолашна дівчина, зовсім не гуляє, все вдома сидить. Але що поробиш, якщо батько проти?
Через кілька днів Марія Іванівна зустріла на ринку сусідку Ганну Миколаївну. Та була вся сяюча, задоволена.
Маріє Іванівно, а ви чули? Моя Настка вступила до університету у Києві! Уявіть, до столиці поїде вчитись!
Як добре, щиро зраділа Марія Іванівна. А на який факультет?
На юридичний. Каже, адвокаткою хоче стати, права людей захищати. Я спочатку хвилювалася далеко ж, сама там буде. А потім подумала навіщо дівчину дома тримати? Нехай себе спробує, нехай життя побачить.
А ваш чоловік як? Не проти?
Ганна Миколаївна помовчала, потім зітхнула:
А ми з ним через це сильно посварились. Він своє навіщо дівчині освіта, все одно заміж вийде, дітей народить. А я йому часи інші настали, жінці теж професію треба мати, на ноги ставати. Довго ми з ним сперечались, мало не до бійки дійшло. Але я своє настояла. Думаю, не пошкодує.
Марія Іванівна мовчки кивнула. Удома вона