Віть, пробач мене, промовила вона, а голос був інший спокійний, та якийсь новий. Я не могла вчинити інакше.
Та це ж неможливо! Ти з глузду зїхала, Ганно! Віктор шпурнув на стіл звязку ключів, вони брязкнули об керамічну вазочку з печивом. Олена б так ніколи не вчинила! Вона б обовязково подзвонила!
А я тобі що кажу?! Ганна Петрівна зірвалася з дивану, хустка зісковзнула з її сивих волось. Вчора ввечері пішла в аптеку за твоїми таблетками від тиску, і все! Ніби крізь землю провалилася! Я всю ніч не спала, у лікарні дзвонила, в поліцію заяву подавала!
Віктор важко впав у своє улюблене крісло, провів руками по обличчю. Дружина сестри завжди була нервовою, але зараз вона виглядала зовсім погано очі червоні від безсонної ночі, руки тремтять.
Галю, заспокойся. Може, вона до подруги зайшла? Памятаєш, як минулого місяця у Марії Василівни онук захворів, так Ліда всю ніч з нею просиділа?
Я вже всюди дзвонила! схлипнула Ганна. І до Марії, і до Наталі з сусіднього підїзду, і до Тетяни з роботи. Ніхто її не бачив! Віть, вона ж ніколи без попередження не зникала!
Це була правда. Олена Сергіївна, сестра Віктора, жила розміреним, передбачуваним життям. О сьомій ранку сніданок, потім робота в дитячій поліклініці, де вона вже двадцять років працювала медсестрою. Ввечері покупки, приготування вечері, телевізор. У вихідні прибирання, прання, іноді візит до Ганни Петрівни на чай та обговорення сусідських новин.
А в аптеці питала? Віктор підвівся, підійшов до вікна. У дворі гралися діти, і це чомусь здалося йому дивним. Я вони можуть грати, коли Олена зникла?
Звісно, питала! Фармацевт Ірина каже, що бачила її близько восьмої вечора. Лідочка купувала твої таблетки і ще щось від кашлю взяла. А потім… Ганна безпорадно розвела руками. А потім її більше ніхто не бачив.
Віктор мовчав, намагаючись згадати вчорашній вечір. Він вечеряв сам, бо Олена сказала, що збіжить до аптеки. Вона наділа свій синій плащ, той самий, що купила торік на розпродажі, взяла сумочку і ключі.
Скоро повернуся, Віть, кинула вона з передпокою. Подивись за борщем, щоб не пригорів.
Це були її останні слова в цій квартирі.
Віктор чекав до девятої, потім до десятої. Борщ він сам вимкнув, зїв холодну вечерю, подивився новини. О пів на дванадцяту занепокоївся по-справжньому, але вирішив, що сестра зайшла до когось із знайомих і забалакалася. Таке з нею траплялося рідко, але траплялося.
Вранці його розбудив дзвінок Ганни Петрівни.
Віть, а Ліда в тебе ночувала? запитала вона схвильовано.
Як це в мене? Вона ж вдома живе, не зрозумів Віктор.
Так вона додому не поверталася! Ліжко не розбито, сумка з документами на місці. Я думала, може, до тебе зайшла пізно і залишилася переночувати…
Ось тоді Віктор і зрозумів, що сталося щось серйозне.
Слухай, Галю, а може, вона… ну, познайомилася з кимось? невпевнено припустив він. Ліді ж усього сорок сім, вона ще молода жінка.
Ганна аж фыркнула:
Ой, та годі тобі! Твоя сестра після розлучення з Олексієм чоловіків на дух не переносить. Скільки разів я її переконувала сходи на танці в Будинок культури, познайомся з кимось порядним. А вона все своє немає часу, робота, втома.
Але ж люди не зникають просто так! Віктор відчув, як у грудях росте тривога. Щось має бути.
Ось саме що має бути! Ганна схопила його за рукав. А якщо її пограбували? А якщо напали хулігани? Памятаєш, як минулого місяця у Світлани з восьмого підїзду сумку вирвали?
Тоді б її до лікарні доставили чи в поліцію. Ти ж кажеш, всюди дзвонила.
Дзвонила, дзвонила! І знаєш, що мені сказали? Що доросла людина має право піти, куди хоче! Що заяву про розшук можна подавати лише через троє діб! Троє діб, Віть! А якщо…
Ганна не договорила, але Віктор зрозумів. Вони обоє думали про найстрашніше.
У двері подзвонили. Ганна кинулася відчиняти, на обличчі її мигнула надія.
Лідочко? вигукнула вона, дергаючи замок.
На порозі стояла сусідка тітка Ганя з першого поверху, у руках у неї була торба.
Ганно Петрівно, а що трапилося? Я вас вночі чула, плакали… І зараз голоси…
Ліда зникла, коротко відповіла Ганна. Вчора ввечері пішла й не повернулася.
Тітка Ганя ахнула, поставила торбу на підлогу.
Ой, Господи! А я її вчора бачила! Близько сьомої, спускалася вниз, а вона мені назустріч. Поздоровилися, вона сказала, що поспішає до аптеки.