Святочна гулянина добігала кінця. Після святкових обжерств вареників, сала та узвару, Насті захотілося чогось простого, тож на сніданок вона зварила вівсянку. Час повертатися до звичного раціону.
Трійця снідали, коли з кімнати долинула мелодія дзвінка з телефону чоловіка. Він вийшов із кухні. Настя мимоволі прислухалася, намагаючись за його відповідями зрозуміти, хто дзвонить і про що.
Коли Роман повернувся, Настя помітила, що він не виглядав засмученим. Схвильованим так, але не розгубленим.
Гм почав він. Мама дзвонила, просила заїхати. У неї тиск підскочив.
Звичайно, їдь, кивнула Настя.
Поки чоловік одягався, вона згадала його слова по телефону: «Зараз же? Може, не варто? Гаразд, гаразд». Коли свекруха вимагала приїхати, Роман зазвичай мчав до неї без зайвих питань. «Знову себе накручую», зупинила себе Настя.
Я скоро, крикнув із передпокою Роман, і двері за ним грюкнули.
Їж, давай, підштовхнула Настя сина, який водив ложкою по тарілці, розмазуючи кашу.
А ми на гірку підемо? Ти ж обіцяла, Ягор зачерпнув трохи каші й довго дивився на неї, перш ніж покласти в рот.
Тато повернеться і підемо. Добре? Вона посміхнулася синові. Тільки умова зїсти кашу дочиста.
Добре, без ентузіазму хлопчик знову підніс ложку.
Якщо за пять хвилин тарілка не буде пустою, нікуди не підемо, строго сказала Настя і пішла до раковини мити посуд.
Вона прасувала білизну, а Ягор грав машинками на підлозі, коли почувся клацання замка.
«Нарешті. Настя поставила праску й прислухалася до шелесту в передпокої. Чогось він довго там мішкає», подумала вона і вийшла назустріч.
У дверях стояла дівчинка років десяти і цікаво оглядала Настю. Позаду неї зявився Роман. Вид у нього був провинилий. Він поклав руки на плечі дитині й виставив уперед підборіддя.
Це моя донька, Олеся, сказав він, опустивши очі. Мама попросила забрати її до завтра.
Зрозуміло. А її мама? З новим кавалером поїхала до Одеси? з єдкістю зауважила Настя.
Роман здригнув плечима, але не встиг нічого сказати, бо Настя повернулася до прасування.
Заходь, почула вона його голос і кутком ока побачила, як дівчинка підійшла до Ягора.
У нас лишилася каша? запитав Роман.
Я не хочу каші, одразу відповіла Олеся. Я хочу макарони з ковбаскою.
Роман збентежено подивився на доньку, потім на дружину. Настя знизала плечима й махнула рукою у бік кухні, мовляв, іди, готуй, я зайнята.
Незабаром він знову закликав її:
У нас є макарони? Я не знайшов.
Є. Ось залишки. Допрасую схожу в магазин, Настя докірливо глянула на чоловіка.
Не дивись так. Я сам не знав, що
Та ну? А мама, коли дзвонила, не сказала, навіщо кликала? За його зниженим поглядом Настя зрозуміла, що влучила в ціль. А мене не варто було запитати? Чому не попередив? Ягора теж треба було підготувати. Вони зараз почнуть тебе ділити.
На підтвердження її слів із кімнати почувся рев. Настя кинулася туди, за нею Роман.
Ну ось. Розбирайся, розвела руками Настя.
Ягор підійшов до мами й уперся в неї обличчям. Олеся стояла, насупившись.
Що трапилося? Роман підійшов до доньки.
Насті було неприємно, що він підійшов саме до Олесі, а не до сина.
Вона зазабрала машшинку, ридав Ягор.
З кухні донісся шиплячий звук киплячих макаронів, і Роман помчав туди. «І жодного слова їй не скажеш. Гостья. Сиротиночка, як називає її свекруха. А що мені робити?»
Хочеш мультики подивитися? Настя зробила над собою зусилля й спокійно звернулася до дівчинки.
Олеся кивнула, і Настя з полегшенням увімкнула телевізор. Діти сіли на диван.
Твоя мати знову за своє? Вирішила так зруйнувати нашу сімю? У неї ж ідея фікс звести вас з колишньою. Мені розповідали, як вона кричала, коли народився Ягор, що в неї немає іншого онука, крім Олесі. Вирішила перевірити, як я до твоєї доньки ставлюся? прошипіла Настя, повернувшись у кухню.
Їй справді погано, заступився чоловік.
А чим їй велика дівчинка завадила? Води б принесла, «швидку» викликала. З нею безпечніше. Я в її віці вже могла омлет сама спекти, не вгавала Настя.
Годі! різко обірвав її чоловік, грюкнувши ложкою. Олесю, іди їсти! крикнув він у кімнату.
Татуню, принеси мені сюди, спокійно відповіла дівчинка.
Татуню, передражнила Настя й заплющила очі. Біжи до неї. Вона вийшла, не дивлячись на О