**ЩОДЕННИК ОЛЕНКИ**
Де б не зявлялася Оленка, завжди привертала до себе увагу. Одягалася так, що весь персонал магазину, де ця тридцятирічна рудоволоса жінка працювала касиркою, тихенько «відходив» від сміху. А ще й солодке любила. Перед касою завжди лежав пакетик із цукерками. Її пристрасть до біжутерії та яскравого одягу явно переважала здоровий глузд.
Покупці часто завмирали, дивлячись на жінку за касою з завитою до небес рудою гривою, прикрашеною стрічками, яскравими заколками та бантами. Оленка носила неймовірно барвисті (і де вона їх тільки знаходила!) блузки, шарфики та надівала на кожен палець по персню. Як то кажуть: Новий рік завжди з тобою!
Але найкраще в ній було те, що вона взагалі не вміла ображатися. Як би її не висміювали, як би не переконували одягатися скромніше та не жувати цукерки цілими днями вона лише безтурботно сміялася, махала рукою, прикрашеною масивними перснями, і клала в рот чергову цукерку.
Працювала Оленка чудово. Швидко, ввічливо, з посмішкою, з добрими побажаннями. Покупці йшли задоволені, зігріті її широкою посмішкою, побажаннями здоровя та любові, і вже наступного разу йшли саме до її каси, де сяяла у всій своїй красі руда, весела касирка.
Жодних скарг, жодних зауважень. Лише подяки від покупців.
Оленку хвалили за роботу, але переодягнутися чи зняти прикраси вона відмовлялася. Доводилося терпіти її витівки.
Ніхто не знав, що в душі Оленка ховала страх, а в сумочці електрошокер.
Пять років тому, пізно ввечері, на неї напали підлітки, побили, відібрали телефон, гроші та прикраси. Вона памятала, як під дощем ледве доповзла додому, витираючи з обличчя кров і краплі води, як їй було страшно та боляче
Після того випадку Оленка почала носити шокер.
Нікому не розповівши про те, що сталося, вона приховувала під веселощами та яскравими нарядами свій потаємний жах.
Вона боялася молодих хлопців і темряви. Але ніхто про це не знав, вважаючи Оленку легковажною дурничкою.
А потім із нею трапилася героїчна пригода.
У вихідний день вона вирішила прогулятися містом, подивитися новий одяг. А що ще робити самотній незалежній жінці?
Тішити себе. Ось і їде Оленка в автобусі, мріє про покупки. Задумалася.
Її не відволікли навіть троє молодих хлопців, майже підлітків, які зайшли на одній із зупинок.
Автобус проїжджав безлюдну паркову зону, коли хлопці раптом схопилися з місць із криком:
Сидіть, суки! Не рухатися! Гроші, телефони, прикраси швидко! Поріжемо, тварюки! І без фокусів! і витягли ножі. Один приставив лезо до горла водія, а двоє інших почали збирати «добро».
Налякані пасажири покірно віддавали свої речі.
Оленка, зрозумівши, що відбувається, жахнулася. Її огорнув знайомий липкий страх. Вона судорожно вхопилася за сумочку, намагаючись заспокоїтися.
У голові крутилася думка:
Знову грабують Чому я? Чому? Господи, допоможи!
Вона згадала той темний вечір, удари по тілу, по обличчю, лайку, свою безпорадність
Згадала цей сором, страх і і розлютилася.
Розлютилася на себе, на мовчазних пасажирів, які покірно віддавали свої речі цим дрантюкам.
У скрутних ситуаціях Оленку завжди рятували цукерки. Зїсть пару і рішення знаходиться.
Ось і зараз вона машинально простягнула руку в сумочку за солодким, але пальці натрапили на шокер.
Що сталося далі навіть сама Оленка пізніше дивувалася, бо це було для неї несподівано.
Вона стиснула шокер, увімкнула його, і коли грабіжник підійшов до неї, різко вихопила руку з сумки й встромила розряд у живіт хлопцю, прямо під дурацький малюнок на футболці.
Зойкнувши, він упав, здригнувся й затих. Ніхто нічого не зрозумів. Оленка сховала руку з шокером, знову зробила наляканий вигляд, і лише сусід, схвально покашлявши, відвів очі, щоб не виразити радості. Другий грабіжник підбіг до свого товариша, нахилився і отримав розряд у шию.
Водій виявився кмітливим: різко гальмував, швидко знешкодив третього злочинця. А тут уже й пасажири допомогли звязати нападників, яких «приспала» Оленка.
Приїхала поліція і лед