Львівська історія про Соломійку
Де б не зявлялася Соломійка, усі обертали на неї голови. Одягалася так, що весь персонал крамниці, де ця тридцятирічна рудоволоса жінка працювала касиркою, тихенько «котився» від сміху. А ще й солодке любила. Перед касою завжди лежав папірець із цукерками.
Її пристрасть до біжутерії та яскравих нарядів явно брала гору над здоровим глуздом. Покупці часто завмирали, побачивши за касою жінку із завитою до небес рудою гривою, прикрашеною стрічками, блискучими шпильками та бантами. Соломійка носила неймовірно яскраві (і де вона таке знаходила?) блузки, хустки, а на кожен палець по персню. Як то кажуть: свято вдома!
Але найкраще в ній було те, що вона взагалі не вміла ображатися. Як її не кепкували, як не переконували одягатися скромніше і не жувати цукерки цілими днями вона лише легкодушно посміхалася, махала рукою, всипаною грубими перснями, і клала в рот чергову солодку цукерку.
Працювала Соломійка відмінно. Швидко, ввічливо, з усмішкою, з добрим словом. Покупець ішов задоволений, зігрітий її широкою посмішкою, побажаннями здоровя та любові, і вже наступного разу йшов саме до тієї каси, де сяяла у всьому своєму пишності руда, весела касирка.
Жодної скарги, жодного зауваження. Лише подяки від клієнтів. Її хвалили за роботу, але переодягнутися чи зняти брязкальця вона відмовлялася. Доводилося миритися з її витребеньками.
Ніхто не знав, що в душі Соломійка ховала страх, а в сумочці електрошокер.
Пять років тому пізнього вечора на неї напали хлопці, побили, забрали телефон, гроші та прикраси. Вона памятала, як під дощем ледве доповзла додому, витираючи з обличчя кров і краплі води, як було їй страшно та боляче
Після того випадку вона завжди носила шокер.
Нікому не розповівши про те, що трапилося, Соломійка приховувала під веселощами та яскравими нарядами свій потаємний жах. Вона боялася молодих хлопців і темряви. Але ніхто про це не здогадувався, вважаючи її лише дивакуватою пустою кокеткою.
А потім сталося з нею справжнє геройство.
У вихідний вирішила вона пройтися містом, подивитися нові наряди. Що ж ще робити самотній незалежній жінці?
Радувати себе. Ось і їде Соломійка в автобусі, мріє про покупки. Замислилася.
Не вивели її із задуми троє молодиків, майже підлітків, що сіли на одній із зупинок.
Коли автобус проїжджав безлюдний парк, хлопці раптом схопилися з місць із криком:
Сидіть, суки! Не рухатись! Гаманець, телефони, прикраси швидко! Поріжемо, падлюки! І без фокусів! і витягли ножі, націлившись на пасажирів. Один приставив лезо до шиї водія, а двоє інших почали збирати «данину».
Перелякані люди безперечно віддавали своє.
Соломійка, зрозумівши, що сталося, відчула знайомий липкий жах. Судорожно вчепившись у сумочку, вона намагалася вгамувати тремтіння.
У голові крутилася думка:
Знову грабують Чому я? Чому? Господи, допоможи!
Вона згадала той темний вечір, удари по тілу, по обличчю, лайку, свою безпорадність
Згадала той сором, той страх і розлютилася.
Розлютилася на себе, на мовчазних пасажирів, що без спротиву віддавали свої речі нахабним грабіжникам.
У скрутних ситуаціях Соломійку завжди рятували цукерки. Зїсть кілька і рішення знайдеться.
Ось і зараз вона машинально пошарила в сумочці за солодощами а пальці натрапили на шокер.
То, що сталося далі, навіть їй самій здалося несподіваним.
Вона стиснула в руці пристрій, увімкнула його, і коли грабіжник наблизився, різко вихопила руку з сумки й ткнула шокером йому в живіт, прямо під груди, де на футболці маячив дурнуватий малюнок.
Зойкнувши, хлопець гепнувся на підлогу, здригнувся й завмер. Ніхто нічого не зрозумів. Соломійка сховала шокер, знову зробила перелякане обличчя, і тільки сусід посипано підтверджуюче покашляв, щоб не виявити своєї радості. Другий грабіжник підбіг до свого товариша, схилився над ним і отримав розряд у шию.
Водій виявився кмітливим: різко гальмував, швидко знешкодив третього, який не встиг очуматися.
А тут і пасажири підхопили звязали злочинців, яких Соломійка вже обеззброїла.
Приїхавши міліціянти аж очі витріщили: несподіваною героїнею виявилася огрядн