Тобі хто така потрібна?
Марічко, не фотографуй мене в профіль. Не треба, Наташа кинула розгніваний погляд на фотографа з їхньої пресслужби. Навіщо ти звідти зробила?
Натало Степанівно, я всіх фотографую, збентежилась Марічка, яка метушилась навколо круглого стола з почесними гостями й клацала фотоапаратом. Хочу, щоб усі були на фото.
Мене фотографуй тільки прямо й ось звідти. Зрозуміла? Будь ласка. Тільки прямо, з цього ракурсу. Дякую, різко відчеканила Наташа. Колеги, повернімося до обговорення контракту.
Гості з подивом дивилися на Наталу Степанівну, але ніхто нічого не сказав. Вона була керівницею, і їй можна було все навіть командувати фотографом під час укладання багатомільйонної угоди.
Марічка тепер прицілювалася уважніше й стежила, щоб Наташа завжди дивилася в обєктив і жодним чином не потрапила в кадр збоку. Про це їй давно казали колеги, але вона забула й тепер отримала догану. Хоча чесно не розуміла, що поганого в тих фотографіях у профіль. Адже все ж було добре.
Але для Натали Степанівни не мало бути «добре» чи «нормально». Все мало бути ідеальним. Так їй завжди казала мати:
Наталко, ти маєш бути ідеальною. Ідеальною для чоловіка, дітей, колег і для цього світу. На тебе люди мають дивитися й казати: вона досконала.
Мамо, я дуже стараюся.
Знаю, доню. Ти стараєшся, але недостатньо. Ти пішла до школи в погано випрасуванній блузці. Невже так можна? Чому не випрасувала, як я казала?
Я прасувала, але все одно залишилися складки. Я думала, це непомітно, похилила голову Наталка.
Якщо блузка добре випрасувана ніхто не помітить. Якщо погано помітять усі. Памятай це.
Добре, мамо, Наталка всмикнула носом. Їй було так болісно й страшно розчарувати матір.
І не три свій ніс, Наталко. Він у тебе й так величезний. А коли плачеш на півобличчя. Треба ж було таким уродитися… І ще ця горбинка. Коли у вас шкільне фото?
У четвер.
Будь ласка, потренуйся перед дзеркалом, як сісти й як дивитися в обєктив, щоб ніс не вигляда