**Щоденниковий запис**
На виході з метро утворився затор. На вулиці ллється, як із відра. Щасливці з парасольками затримувалися біля дверей, дістаючи їх із сумок. Ті ж, у кого парасолі не було, не поспішали виходити з-під навісу. Але ззаду напирали люди, виштовхуючи їх під дощ.
Парасольку діставай, промовив Тарас, вже стоячи під струменями води.
У мене немає парасольки, зніяковіло відповіла Оксана, не маючи сили протистояти натовпу.
Я ж казав вранці, що буде дощ, з докором сказав Тарас, озираючись на двері метро.
Спішила, забула Міг би й сам узяти. До речі, твоя парасоля більша, ми б обидва під нею вмістилися, відповіла Оксана.
Та ладно, не цукрові не розтанемо, буркнув Тарас і рішуче пішов уперед, а Оксана ледве встигала за ним.
Ось саме тому я й не взяв її. Вчора цілий день таскав, а дощу не було. У тебе ж складний парасоль. Навіщо ти його взагалі дістала? бурмотів він дорогою.
Сушила
Вони йшли, перекриваючи дощовий шум своїми суперечками.
Собі ти завжди знаходиш виправдання, а мене постійно робиш винуватою, обурилася Оксана, втомлена від сварок.
Я тебе не звинувачую, просто сказав
Ти сказав так, що я знову відчула себе винуватою. Неможливо було сказати якось інакше, без докорів? Чи хоча б помовчати. Набридли твої причепи. Ти вмієш із дрібниці роздути проблему всесвітнього масштабу.
Дощ це дрібниця? не обертаючись, запитав чоловік.
Ой, годі, не починай знову! різко обірвала його Оксана.
Тарас ще щось бурчав, але вона вже не відповідала, і незабаром він теж замовк. Оксана розуміла, що не має рації, а ще цей дощ Одяг швидко промок, прилип до тіла. З волосся стікала вода.
Коли це почалося? Дрібні сварки, причепи. Чи, може, так було завжди? Напевно. Просто раніше вона намагалася поступатися, загасити іскру до того, як розгоряться повноцінні сварки.
Назустріч йшов чоловік. У нього теж не було парасолі, але він ступав так, ніби насолоджувався дощем. Не поспішаючи, руки в кишенях джинсів. Серце Оксани забилося швидше, випереджаючи розум. **Богдан!**
Вона не могла відірвати очей від його обличчя. Він теж дивився на неї, але, пройшовши повз, раптом відвів погляд. Що це означало? Це ж він! Вона не могла помилитися. Але він пройшов повз, навіть не привітався. А раптом це не він? Він же схожий Оксана різко вдихнула виявилося, що вона затамувала подих. Від образу й розгубленості на очах виступили сльози. Та хоч обличчя вже було мокре від дощу.
Ти його знаєш? Чого він так витріщився на тебе? Тарас нахилився, намагаючись зазирнути їй у вічі.
Ні. Мабуть, помилилася, після паузи вимовила Оксана.
*Але чому він зробив вигляд, що не впізнав мене?* це питання роздирало її.
Ти брешеш. Ви так дивилися один на одного Ти виглядаєш, ніби побачила привида.
*Так воно й є*, подумала Оксана, а вголос відповіла:
Він схожий на мого однокурсника. Я помилилася. Ти ж бачив, він навіть не привітався. Вона намагалася говорити спокійно, але всередині кипіло. Ти мене ревнуєш? Спробувала звести все до жарту.
Ти виглядаєш розгубленою, не відставав Тарас.
Годі мене допитувати! Я. Його. Не знаю! викрикнула Оксана.
*Він має рацію. Я побачила привида. Я так намагалася його забути! Але якщо він зробив вигляд, що не впізнав мене, то й я його знати не хочу. Він зрадив мене*
Зізнайся, між вами щось було, раз ти так реагуєш, зробив байдужий вигляд, знову запитав Тарас.
Чого ти хочеш? Годі вже! знесилено промовила Оксана.
Нарешті вони дійшли додому.
Чур, я перша в душ, оголосила Оксана, щойно переступили поріг, і миттєво зникла у ванній.
Чоловік щось пробурчав у відповідь, але вона відкрила воду, щоб не чути. *«Який вигляд! І він побачив мене такою. Не дивно, що пройшов повз. Усе через цей дощ»* думала вона, дивлячись на себе у дзеркало.
Зняла мокрий одяг, кинула у пральку, знову подивилася на себе. Фігура струнка, як і раніше, груди не обвисли, на обличчі немає зморшок. Оксана зраділа, що природа наділила її густими темними віями. Вона рідко користувалася косметикою. *«Ще й туш розплився б, як у окулярої змії. Але нічого, виглядаю непогано. А він змінився став мужнішим, різкішим»*
Оксана залізла у ванну й стала під душ. Гарячі струмені змивали втому й напругу. Вона стояла, не в змозі позбутися спогадів
***
Оксана підійшла до стенду із списками вступників. Перед ними тіснився натовп абітурієнтів. Через високих хлопців в