Знаєш, дитино, тобі доведеться дуже багато працювати, щоб вписатися в нашу сім’ю, оголосила Людмила Степанівна з виглядом суворого екзаменатора.
Марійка ледве стримала посмішку. Передбачувано. Свекруха-директорка заздалегідь б’є нову ученицю лінійкою по руках, хоча урок ще навіть не почався.
Василь, що сидів поруч, відвів погляд. Було видно йому хочеться буркнути щось на кшталт «ну почалося». Але втручатися він не став. І правильно. Це не його бій.
Працювати? перепитала Марійка зі снисхідливою усмішкою. Уточніть, будь ласка, у якому напрямку. На курси крою та шиття записатися? Чи може на танці?
Розгорталася ця розмова на кухні Людмили Степанівни. Тут усе було дорого-багато: штори з ламбрекенами, цукерки у кришталевих вазах, великий дерев’яний стіл та стільці кольору шампанського. Гарно, але жити тут Марійка не змогла б. Надто вже ідеально, ніби тут не живуть, а знімають шоу.
Марійко, у нас інтелігентна сім’я, пояснила Людмила, ніби не помічаючи іронії у голосі невістки. Ми люди виховані, у нас тут випадкові чужі не приживаються.
Марійка автоматично кивнула, але вже не слухала. Ця роль була їй до болю знайома. Вона вже купалася у всьому цьому, тільки тоді у неї не було ні досвіду, ні здорової самоповаги.
П’ятнадцять років тому Марійка була зовсім іншою: молодою, старанною, з довірливими очима та вірою в те, що «треба бути хорошою дружиною». Чоловіка, Сашка, вона дуже любила.
А от Сашко любив лише свою маму.
Перша свекруха, Ганна Миколаївна, відчувала себе зіркою місцевого масштабу. У неї була активна життєва позиція, дуже голосний голос і думка з будь-якого приводу. Вже на другому родинному обіді вона заявила:
Курка суха, ніби жую ганчірку. Нічого, я тобі покажу, як треба запікати, раз уже тебе мати не навчила.
Марійка тоді лише усміхнулася. Вона вважала, що якщо терпіти і бути ввічливою, то це оцінять. Тому називала свекруху «мамою», готувала їй олів’є з м’ясом замість ковбаси (як та просила) і дозволяла критикувати все: від кольору губної помади до чистоти підлоги.
Коли народилася донька, стало гірше. Свекруха без утоми читала лекції на тему «як виростити нормальну жінку». Усе знисхідливо, з усмішками та натяками на те, що вчитель з Марійки поганий. Мовляв, шевчик без чобіт.
Підгузки це знущання над дитиною! заявила Ганна одного разу, вручивши невістці пелюшки. Це для лінивих вигадали. А ти будеш хорошою мамою. Правда ж?
Сашко ні в що не втручався. Навіть коли донька, яка ще не вміла вимовляти літеру «р», запитала:
Мамо, а чому ти дурна?
Марійка тоді аж здивувалася.
У якому сенсі? Хто тобі таке сказав?
Бабуся Ганя.
Коли Марійка попросила чоловіка поговорити зі свекрухою, той лише знизав плечима.
Та годі тобі. Ну сказала і сказала. На емоціях була, може. Ти ж знаєш її характер.
Марійка знала. Раніше вона старалася. Вона сиділа за святковим столом і публічно вислуховувала, що «заощадила на сирі та зіпсувала страву». Купувала дорогі подарунки, бо хотіла хоч раз почути похвалу. Поводилася ідеально, доки не зрозуміла, що в очах Ганни ідеалом завжди буде хтось інший.
Після цього випадку Марійка серйозно задумалася про розлучення і незабаром подала документи. Важкий характер? Для неї це звучало як зізнання в огидній поведінці та небажанні виправлятися.
На вокзалі здохнеш! Тепер лише з котами житимеш! пророкувала їй свекруха.
Але кішок у неї так і не з’явилося, зате квартира, робота і здорове мислення залишилися.
А потім до цього набору додався Василь. Вони познайомилися через спільних друзів, обмінялися номерами і почали спілкуватися. Василь, може, і не був закоханий до вушенят і не обіцяв золотих гір, зате поважав її почуття. Він знав про минуле Марійки і спокійно приймав її доньку.
А ще хотів одружитися. Марійка не відмовляла, але тягнула і спостерігала. Вона любила Василя, але не хотіла знову влізти у чиюсь сім’ю, де вона ніколи не стане своєю. Проте Василь був іншим. До цього моменту він не ставив матір на перше місце, і Марійка вирішила ризикнути.
Тепер, сидячи в будинку його матері, жінка знову слухала той самий монолог із минулого, але вже не відчувала ні принизливого сорому, ні страху. Лише легке дежавю і нудьгу.
Ми, знаєш, перших-ліпших до себе не беремо, продовжувала Людмила. Василь людина м’яка, може не бачити повної картини або мовчати. А я все бачу. Тож старайся, дівчино.
Дякую за цінні вказівки, холодно усміхнулася Марійка. Але, якщо дозволите, я поки що побуду просто дружиною вашого сина. Сім’я в мене вже є. Донька, чоловік. Цього ц