**Чоловіча історія**
Оксану та Івана вважали ідеальною парою. Обоє високі, успішні, з грошима, тільки дітей у них не було. Лікарі розводили руками, ставлячи невтішний діагноз.
Але вони не втрачали надії. Ходили до церкви, молилися, як могли, їздили по святим місцям. До кого тільки не зверталися. Чули, що в якомусь селі є стара знахарка зараз же їхали до неї. Одна і сказала, що дитина буде, навіть не одна, але через біль і втрати. Багато вона тоді говорила. Оксана так зраділа, що слухала крізь піввуха, нічого не запамятала, окрім того, що треба вірити.
«Жили б для себе, подорожували, грошей же повно, а вони трагедію влаштовують. Діти невдячні, виростуть склянку води у старості не подадуть», обговорювали інші за її спиною.
«Стара вже, у самої, мабуть, болячок букет, а туди ж дітей хоче. Про онуків уже час думати» Але звідки онуки, якщо дітей немає?
Оксана якось сказала Іванові, що не тримає його, щоб знайшов собі молоду жінку, яка народить йому дитину, та й не одну. Він так на неї подивився, що вона пожалкувала про свої слова й більше не піднімала цього питання.
Так і жили.
Все є: робота, квартира, гроші, але виявилося, що для щастя цього замало. Оксана знала, що буде найкращою мамою на світі. Уявляла, як буде колихати на руках маленьку людину, схожу на них із чоловіком, як вона робитиме перші кроки, піде до школи Інколи вона й сама переконувала себе: «Живуть же люди й без дітей. Значить, така доля. Бог не дає дитини значить, не заслужила». І шукала в собі вади, за які її міг покарати Господь.
Може, молитви допомогли, може, змилувався над ними Всевишній за терпіння й віру нагородив їх. Одного разу сталося те саме чудо, у яке вони так вірили.
Оксана вже не відстежувала критичні дні. Тому коли вранці відчула нудоту, вирішила, що щось не те зїла напередодні. Але нудота повторилася й наступного ранку. А потім варила борщ, і від запаху мяса їй знову зледало. А може Та ні, не може бути! І все ж Оксана пішла до аптеки й купила два різних тести.
Як часто ми сподіваємося на чудо, а побачивши його сумніваємося й не віримо своїм очам. Ось і Оксана не одразу повірила, коли побачила дві заповітні смужки. Ледь дочекалася Івана з роботи, щоб поділитися з ним радістю.
«Я вагітна», випалила вона, лише він увійшов у квартиру, і простягнула тест.
Вони кинулися один до одного, обійнялися й так стояли довго, поки на очах не висохли сльози щастя.
Іван не дозволяв їй піднімати важке, навіть до магазину забороняв ходити без нього, щоб вона не носила важкі пакети. Постійно запитував, як вона почувається.
«Годі трястися надо мною. Жінки й старші за мене народжують», ображалася Оксана.
«Мені байдуже на інших жінок у мене є лише ти. Не хочу, щоб з тобою чи нашою дитиною щось сталось», говорив він, цілуючи дружину. «А ще мені приємно піклуватися про вас».
Коли зявився живіт, сусіди й колеги не залишили цього без уваги. Хтось щиро радів за подружжя, а хтось не приховував свого несхвалення.
«Що, все ж таки ЕКО зробили?..»
«Не народжуть, або урода народить», сказала одна сусідка іншій на лавці біля будинку.
Оксана почула, швидко пішла від «доброзичливців». Ішла, гладячи живіт і примовляла:
«Не слухай нікого. Ти будеш найкрасивішою й найрозумнішою». Вона вже знала, що буде донечка.
Раніше Оксана обходила стороною дитячі відділи, а тепер сміливо заходила в магазин і вибирала найкращий одяг для малечі. Дома розгортала й милувалася, уявляючи в ньому свою донечку. Притискала крихітний костюмчик до обличчя. Він пах магазином, але все одно це був одяг її дитини.
Коли прийшов час народжувати, вони з чоловіком домовилися в найкращій клініці про кесарів розтин, боячись несподіванок під час пологів. Вони занадто довго чекали, щоб ризикувати. Дівчинка народилася здорова. Не було дня, щоб вони не дякували комусь згори за дане їм щастя.
Молока в Оксани не було, купували найкращі суміші. Обоє могли годинами дивитися, як малеча спить. Потім були перші зубки, перші слова, перші кроки. Чоловік запропонував Оксані не виходити після декрету на роботу. Він добре заробляє нехай сидить з дитиною вдома.
«Ніяких садочків від інших дітей болячок нахватає».
Донька стала сенсом життя для Оксани, вона із задоволенням сиділа з нею вдома. Марійка росла в любові, гарною й слухняною дівчинкою, проблем батькам не створювала.
До щастя швидко звикаєш, перестаєш помічати його.
Марійка вже вчилася в школі. Якось увечері вона робила уроки, Іван читав газету, а Оксана готувала вечерю. Залишилося нарізати овочі на салат, коли вона згадала, що забула купити майонез.
«В