На птичих правах
Ніно Іванівно, сьогодні в Іллі батьківські збори о шостій. Вам треба сходити до школи, бо ми з Андрієм не встигаємо. Щоб ви не забули, я вам близько пятої подзвоню та нагадаю, швидко випалила невістка Аліна з передпокою, одночасно підфарбуючи губи.
Аліночко, та ну вас. Я погано чую. Там стільки батьків. Усі щось пропонують, а я лише нерви трачу, відгукнулася Ніна Іванівна, вийшовши з кімнати.
Ніно Іванівно, ну ви ж знаєте, Андрій працює до ночі, а в мене звіти. Ви все одно вдома сидите! Щоразу починається одне й те саме роздратовано подихала Аліна.
Алін, я ж не просто так сижу. Прибираю, у магазин ходжу, обід Ілюшці готую А мені вже шістдесят сім, наполягала Ніна Іванівна.
Вибачте, вам зранку потрібно було посваритися. Ви мені докоряєте, що варите онуку борщ. Він у вас єдиний, між іншим! Андрію, ну що ти мовчиш?! Скажи щось Аліна вже була поза себе, звертаючись до чоловіка.
Мам, ну правда. Сходи та все. Посидиш, послухаєш. Якщо скажуть гроші здати, відразу пиши перекажу. Ото й уся справа Навіть не розумію, про що ми сперечаємось, зазвичай спокійним тоном відповів Андрій, син Ніни Іванівни.
Та все одно. І не можу я сьогодні. У мене свої плани тихо сказала вона.
Ну, тоді займайтеся своїми планами. До всіх прийдуть батьки, а наш як сирота буде! Дякую за зіпсований настрій! крикнула Аліна і вийшла з квартири, грюкнувши дверима.
Саме тому, що до всіх батьки промовила Ніна Іванівна і пішла до себе.
Андрій трохи пометався в передпокої, поправив краватку перед дзеркалом, взяв ноутбук і теж вийшов.
Пішов. Ілю, не запізнюйся до школи на перший урок. Після цих слів двері знову грюкнули.
У квартирі запанувала тиша
Дванадцятирічний Ілля вже одягнувся до школи. Решту хвилин перед виходом хлопчик вирішив використати з користю пограти в приставку. Він сидів у навушниках і не дуже прислухався до того, що відбувалося вдома. А точніше взагалі нічого не чув
Ніна Іванівна сиділа у своїй кімнаті на невеличкому диванчику й дивилася у вікно. За пять років, які вона прожила в цій крихітній кімнатці, жінка встигла до дрібниць вивчити вид за вікном: кут сусіднього будинку, березу, кущі шипшини й невелику ділянку дитячого майданчика все це було їй болісно знайоме. А все тому, що більшість вільного часу ввечері й у вихідні Ніна Іванівна проводила саме так сиділа й дивилася у вікно. Жінку давно не покидало відчуття, що в квартирі сина їй відвели роль няньки й прислуги. Власне, так воно й було. А колись вона жила зовсім інакше
Ніна народилася у звичайній родині. З дитинства була скромною й вихованою дівчинкою. Все в неї було як у всіх: школа, університет, перша робота за розподіленням. У чужому місті Ніна лишатися не стала повернулася в рідні краї.
Після повернення влаштувалася на місцевий завод. Там і зустріла майбутнього чоловіка. Молодий начальник цеху Геннадій одразу сподобався дівчині. Вона йому теж. Через кілька місяців одружилися. Потім народився син Андрійко.
Ніна мріяла ще й про доньку. Та щасливим планам не судилося збутися. Одного разу на завод приїхала молода жінка-технолог. Казали, що в тривалу відрядження налагодити виробничий процес на новому обладнанні. Віра, так звали гостью, справді налагодила виробництво. А ще забрала у Ніни чоловіка.
Спочатку жінка вірила, що той повернеться. Але Геннадій сам подав на розлучення, сказавши, що завжди мріяв жити у великому місті. А тут, мовляв, такий шанс Віра жінка вид