10 травня 2024 року
Сьогодні вранці, як завжди, почалося з одного й того ж.
Ганно Степанівно, сьогодні в шостій школі батьківські збори. Ви мусите піти, бо ми з Олексієм не встигаємо. Щоб ви не забули, зателефоную о пятій, нагадаю, промовила невістка Марічка, виправляючи макіяж у дзеркалі.
Марусю, ну як я піду? Там же гамір, багато народу, я й так ледве чую. Всі щось говорять, а я лише нерви трачу, відповіла Ганна Степанівна, виходячи зі своєї кімнати.
Ганно Степанівно, ну ви ж знаєте Олексій працює до ночі, а в мене звіти. Ви ж усе одно вдома сидите! Чого кожного разу одна й та сама пісня? роздратовано скривилася Марічка.
Я не просто сиджу, доню. Прибираю, ходжу до крамниці, готую Славчикові обід А мені вже шістдесят сім, настоювала Ганна Степанівна.
Оце мені зранку скандалу забаглося! вибухнула Марічка. Ще й докорятимете, що онукові борщ варите! Він у вас один-єдиний! Олексію, ну що ти мовчиш?! Скажи щось!
Мам, ну справді. Сходиш, посидиш, послухаєш. Якщо скажуть гроші здати одразу мені напишеш, переведу. Що там складного? Навіть не розумію, чого ми сперечаємося, спокійно, як завжди, відповів Олексій.
Все одно. Я не можу сьогодні. У мене свої плани, тихо промовила Ганна Степанівна.
Ну то й займайтеся своїми планами! У всіх прийдуть батьки, а наш як сирота! Дякую за зіпсований настрій! крикнула Марічка і вилетіла з хати, грюкнувши дверима.
Ось саме тому, що у всіх батьки пробурчала Ганна Степанівна і пішла до себе.
Олексій трохи постояв у передпокої, поправив краватку, взяв ноутбук і теж вийшов.
Пішов. Славку, не запізнюйся до школи.
Двері знову грюкнули. У хаті затихло.
Дванадцятирічний Славко вже був одягнений, але перед школою вирішив трохи пограти у приставку. У навушниках він навіть не чув, що коїлося довкола.
…Ганна Степанівна сиділа у своїй кімнаті на невеличкому диванчику й дивилася у вікно. За пять років, що вона жила в цій тісній кімнатці, вже навіть цятки на шпалерах вивчила. Кут сусідньої хрущовки, калина під вікном, дитячий майданчик все це було їй до болю знайоме. Бо так вона проводила більшість вечорів: сиділа й дивилася у вікно.
Вона давно відчувала, що в квартирі сина їй відвели роль няньки й прислуги. Так воно й було. А колись її життя було зовсім іншим…
…Ганна виросла у звичайній родині. Змалку була скромною, працьовитою дівчиною. Школа, університет, робота за розподіленням. У чужому місті не лишилася повернулася додому.
Влаштувалася на місцевий завод. Там і зустріла майбутнього чоловіка начальника цеху Тараса. Він їй сподобався відразу. Вона йому теж. За кілька місяців одружилися. Потім народився синко Олексій.
Ганна мріяла ще про донечку. Та не судилося. Одного разу на завод приїхала технолог із Києва Віра. Казали, що налагодить нове обладнання. Вона справді налагодила виробництво. А ще забрала у Ганни чоловіка.
Спершу жінка думала, що Тарас повернеться. Але він сам под