Мамо, що з тобою? Олеся торкнулася матері за плече. Чому мовчиш? Я ж питаю!
Усе добре, доню, Ганна Михайлівна витерла руки об фартух і відвернулася до вікна. Просто втомилася сьогодні.
Яка втома? Ти ж на пенсії! голос доньки звучав роздратовано. Я тобі вже півгодини розповідаю про переїзд, а ти наче не чуєш.
Чую, чую. Переїжджаєте у новий дім, молодці.
Олеся сердито зітхнула і сіла за кухонний стіл, де стояли неторкані чашки зі стиглою кавою.
Мамо, ну подивись на мене! Що трапилося?
Ганна Михайлівна повільно обернулася. В її очах стояли невилиті сльози, але вона наполегливо їх стримувала.
Кажу ж, усе добре. Розказуй далі про свій дім.
Олеся уважно подивилася на матір. Щось було не так, але розібрати, що саме, вона не могла. Мати здавалася виснаженою, під очима темні круги.
Мамо, а де тато? Він ще не прийшов із саду?
Тато… Ганна Михайлівна завагалася. Тато затримується. Справ багато там, у городі.
У грудні? здивувалася Олеся. Які справи в грудні в саду?
Ну… сніг чистити, хату перевірити. Зима ж.
Донька насупилася. Батько ніколи не їздив у сад восени, казав, що там робити нічого, тільки гроші на дорогу витрачати.
Мамо, подзвони йому. Нехай приїжджає, мені з вами треба поговорити.
Не треба його турбувати, швидко відповіла мати. Він там… зайнятий.
Чим зайнятий? Олеся дістала телефон. Зараз сама подзвоню.
Не треба! мати рвонулася і вихопила у неї трубку. Не дзвони йому, будь ласка.
Олеся збентежилася від такої реакції.
Мамо, що відбувається? Ви посварилися чи що?
Ми не сварилися. Усе добре, я ж кажу.
Яке «усе добре»! вибухнула Олеся. Ти сидиш бліда, як стіна, очі червоні, тата немає вдома, а ти твердиш «усе добре»!
Ганна Михайлівна міцно стиснула губи і знову відвернулася до вікна. За шибкою кружляли великі сніжинки, вкриваючи двір білою ковдрою.
Хочеш свіжої кави? спитала вона, змінюючи тему. Ця вже холодна.
Не хочу кави! Хочу правди!
Олеся підвелася й підійшла до матері впритул.
Мамо, я твоя донька. Якщо щось сталося, я маю знати. Де тато?
Ганна Михайлівна заплющила очі. У груді все стиснулося від болю, який вона носила в собі вже тиждень. Тиждень мовчання, непромовленості, удавання.
Тато… почала вона й зупинилася.
Що з татом? Олеся схопила матір за плечі. Мамо, ти мене лякаєш!
З татом усе гаразд. Він здоровий.
Тоді де він?
Між ними повисла довга пауза. Ганна Михайлівна дивилася в підлогу, перебираючи край фартуха.
У Наталки, видихнула вона нарешті.
У якої Наталки?
У Наталії Степанівни. З сусіднього підїзду.
Олеся розгублено кліпнула.
Не розумію. Що він там робить?
Живе, тихо сказала Ганна Михайлівна.
Слово впало між ними, як камінь у воду, розходячись колами.
Як… живе? перепитала Олеся.
Переїхав до неї. Тиждень тому. Сказав, що більше не може зі мною, що кохає її.
Донька опустилася на стілець, наче підкошена.
Мамо… Це правда?
Правда.
А ти мені кажеш «усе добре»?
Ганна Михайлівна нарешті обернулася до доньки. Її обличчя було мокрим від сліз, які вона більше не могла стримувати.
А що я мала сказати? Що твій батько, з яким ми прожили тридцять вісім років, кинув мене заради сусідки? Що я тепер нікому не потрібна стара?
Мамо… Олеся підвелася й обійняла матір. Чому ти мені не сказала одразу?
Не хотіла засмучувати. У тебе переїзд, діти, робота. Нащо тобі мої проблеми?
Які діти? Мої діти вже дорослі! А ти моя мати, і твої проблеми це мої проблеми!
Ганна Михайлівна схлипнула й притулилася до доньки.
Олесю, мені так боляче. Я не знаю, що робити. Як жити далі.
Розкажи мені все. З самого початку.
Вони сіли поруч на диван. Ганна Михайлівна витерла очі хусткою й почала розповідати.
Почалося місяці три тому. Тато став часто затримуватися, казав, що справи різні. Потім став байдужим. Раніше ж він завжди цікавився, як у мене справи, що готую на вечерю. А тепер мовчить, телевізор дивиться чи в телефоні сидить.
Олеся слухала, не перебиваючи.
Я спершу подумала, що просто втомився. На роботі в нього був аврал, новий проект. Але потім помітила, що він став більше доглядати за собою. Сорочки нові купив, одеколоном почав користуватися. А вдома ходить понурий.
І ти нічого не підозрювала?
Підозрювала, звісно. Але думала, може, мені здається. Ми ж стільки років разом, діти, онуки скоро будуть… Здавалося, що таке неможливе.
Г