Будинок звели, а жити в ньому не можна
Ганно Іванівно! Та що ви робите?! гукала Марія Петрівна, розмахувала у повітрі зімятою довідкою. Як це не можна? Будинок же стоїть! Ось він!
А документів немає, спокійно відповіла жінка за вікном, навіть не піднімаючи очей від паперів. Без документів хоч золотий палац зведіть жити не дозволимо.
Які ще документи?! Ділянка наша, материнський капітал витратили, кредит взяли! Усе по закону! Марія вдарила кулаком у підвіконня, від чого дзенькнули шибки.
Голубко, Ганна Іванівна нарешті відірвалася від паперів і глянула на відвідувачку поверх окулярів. Ділянка ваша, це так. А от дозвіл на будівництво де? Проект узгоджений де? Акт здачі де?
Марія відчула, як ноги під нею підгинаються. Присіла на незручний пластиковий стілець.
Нам казали, що для приватного будинку нічого узгоджувати не треба… Сусіди будували без усіляких там проектів…
А коли це було? хмикнула чиновниця. Закони змінюються, голубко. Тепер без папірців нікуди.
Марія вийшла з адміністрації наче приголомшена. Дощик сіяв дрібний, неприємний, прямо в душу пробирався. Вона сіла у старенький автомобіль, дістала телефон.
Ваню? Ваню, сину… голос тремтів. Приїжджай, будь ласка. Тут таке діло…
Іван приїхав за годину, знайшов матір, що сиділа на ґанку їхнього нового дому. Будинок і справді був гарний двоповерховий, з великими вікнами, охайним дахом. Марія копилила на нього все життя, продала міську квартиру, додала материнський капітал, взяла кредит.
Мамо, що трапилося? Син присіпорту біля неї на сходинку. Чому ти не вдома сидиш?
А не можна мені вдома сидіти, гірко усміхнулася Марія. Виявляється, жити тут не можна. Будинок не оформлений як слід.
Іван насупився.
Як це не оформлений? Ти ж усе робила через будівельну фірму. Вони ж мали…
Мали, та не зробили! вибухнула Марія. Обдурили, Ваню! Казали, що самі все оформлять, а самі лише гроші взяли та й зникли! Тепер дзвоню телефони не відповідають!
Іван дістав із кишені цигарки, запалив. Матір несхвально поглянула на нього.
Ваню, кидай уже цю пакость. Здоровя занапастиш.
Зараз не до здоровя, мамо. Розкажи детальніше, що в адміністрації сказали.
Марія зітхнула, поправила хустку на голові.
Кажуть, треба було заздалегідь дозвіл на будівництво отримати. І проект узгодити. І ще купа всяких папірців. А мені ті будівельники Коваленко з Шевченком казали, що самі все зроблять. Ось і повірила дурна…
А договір із ними є?
Є. Але там нічого про документи не написано. Лише про те, що будинок зведуть.
Іван затягнувся й повільно випустив дим.
Значить, так. Завтра підемо до юриста. Подивимося, що можна зробити. Може, ще не все втрачено.
Наступного дня вони сиділи в офісі юридичної контори. Юрист молода жінка зі стомленими очима вивчала документи.
Розумієте, казала вона, відкладаючи папери, ситуація складна, але не безнадійна. Будинок зведений, це факт. Ділянка ваша, це теж факт. Але тепер треба узаконити все заднім числом.
А це можливо? із надією запитала Марія.
Можливо, але довго й дорого. Спочатку треба замовити технічний план будинку. Потім подавати документи на узаконення самовільної забудови. Це може затягнутися на рік, а то й більше.
А скільки це коштуватиме? Іван нахилився вперед.
Орієнтовно… юрист завагалася, тисяч сто пятдесят. Може, більше, якщо будуть якісь ускладнення.
Марія ахнула.
Та в мене таких грошей нема! Я все витратила на будинок!
Тоді лишається чекати, поки вас змусять знести будівлю, сухо сказала юрист. Рано чи пізно до вас дійде черга.
Ввечері вдома Марія сиділа на кухні в старому будинку тому самому, який вона збиралася знести, як тільки переїде в новий. Пила чай із старенького сервізу, що дістався ще від бабусі.
Мамо, не переживай так, Іван гладив її по плечу. Гроші знайдемо. Якось викрутимося.
Звідки гроші, сину? У тебе своя родина, іпотека. А в мене пенсія копійчана. На хліб вистачає, не більше.
У двері постукали. Іван відчинив на порозі стояла сусідка, тітка Галя.
Маріє, ти вдома? вона пройшла на кухню, не чекаючи запрошення. Чула, що в тебе з новим будинком клопоти.
Марія кивнула, не піднімаючи очей.
Ось, виявляється, звели ми будинок незаконно. Тепер або плати великі гроші, або зноси.
Тітка Галя присіла за стіл, налила собі чаю.
А ти знаєш, що й у Шевченків така сама біда? І у Коваленків. Вони теж через цю саму фірму будували.
Як же так? здивувався Іван. Виходить, ці будівельники спеціально людей обдурювали?
А хто їх знає, зни