Поділив, як зумів: історія чесності та мужності у важку хвилину

Привіт, мам. Марійка намагалася говорити спокійно, але голос вийшов надто різким.

Ой, Марійко! А ти чого так рано? Не чекала тебе сьогодні. відповіла Ганна Іванівна.

Слово “не чекала” застрягло у серці, немов колючка, і глухо лунало в голові. Останнім часом здавалося, що її ніхто ніде не чекає.

Чого стоїш, мов укопана? Заходь, я огірки закатую. Чи щось трапилося? З Олесем усе гаразд?

Усе нормально, мам, з Олесем. Михайло зняв їм квартиру на три місяці вперед, а далі самі розберуться…

Марійка дивилася на матір. Як завжди, вона поспішала, щось робила. Так було змалку: “Треба швидше”, “Піду в магазин, там привезли”, “Не заважай, я працюю”. Ганна Іванівна завжди думала про матеріальне, а доньці казала “почекай”.

Марійко, наливай чай сама, я ще банки не простерилізувала. Гаразд?

Добре, мам. Вона налила чаю, але пити не хотілося.

Ну то чого прийшла?

Мам… а ти ніколи не хотіла розлучитися з татом? несміливо почала Марійка.

Що?! Нащо? Шило на мило міняти? Усі вони однакові, ці чоловіки! А що?

Я хочу подати на розлучення…

Як так?! Він що, загуляв?!

Ганна Іванівна аж банку відставила.

Ми якось… різні. Олесь уже з дівчиною живе. Двадцять пять років разом, а сьогодні він навіть не згадав про річницю…

Ой, дурна! Річниця! Та мені твій тато ніколи нічого не дарував, і я йому теж. Нащо гроші на дурниці витрачати?

Марійка дивилася на матір і розуміла дарма прийшла. По щоках котилися сльози.

Ще й скандал влаштуєш! Квартиру ділити, дачу, машину… А гроші на рахунку? Я ось готівкою зняла, вдома сховала. Така гарна “трійка”, а скільки в ремонт вкинули!..

Марійці було ще гірше. Мати рахувала, що кому дістанеться.

Іди додому та викинь це з голови. А квітів тобі? Пионів зріжу, все одно відцвітають…

Дякую, не треба.

Ну, як знаєш. Ти вже йдеш? У магазині пісок дешевий привезли, тобі не треба?

Марійка мовчки вийшла. У батьківському домі залишатися було неможливо.

Вона пішла до зупинки, але потім передумала і вийшла на набережну. У сумці задзвонив телефон. Вона сподівалася чоловік, може, згадав про річницю. Але це був Олесь.

Мам, привіт. Можна поговорити? Дуже треба.

Так, зустрінемося в кафе за годину. “Вербена”, добре?

Добре.

Вона зайшла у кафе, замовила каву. Олесь прийшов через десять хвилин.

Слухай, мам… Милена вагітна.

Марійка на мить оніміла. Олесь із дівчиною жили разом лише кілька тижнів.

Мам, ти мовчиш…

Це несподівано… Ви впораєтеся?

Звісно, ти ж допоможеш? А ти що хотіла сказати?

Синку… як ти поставишся, якщо ми з татом розлучимося?

Ви що, серйозно? Чому?

Ми вже чужі. Сьогодні річниця, а він навіть не згадав…

Ну, то розлучайтеся. Я вже не малий. Пішов, добре?

Марійка допила каву і пішла додому, хоча йти туди не хотілося. Приготувала вечерю. Михайло прийшов з роботи, розповів про начальника та нову машину друга. Вона слухала, кивала.

Наступного ранку він знову пішов на роботу. Марійка мила посуд і думала. Її ображала байдужість чоловіка, але двадцять пять років разом це ціле життя. Чи варто руйнувати все через забуту річницю? Може, мати й права…

Задзвонив Олесь.

Мам, про вчорашнє… Я подумав вам треба поділити нерухомість до розлучення. “Трійку” можна розміняти на дві “однушки”, ще й гроші залишаться. Дачу продамо, нам з Миленою “двушку” купимо. Так буде вигідно.

Марійці не хотілося це слухати. Вона вийшла на набережну, сіла на улюблену лавку. Поряд сидів чоловік.

Можна присісти?

Звісно! Погода чудова.

Ви чогось сумна…

Настрій не дуже.

А я знаю, як його підняти! Він пішов і через хвилину повернувся з двома ескімо. Кажуть, у морозиві є гормон щастя. Давайте перевіримо?

Марійка посміхнулася. Морожене було смачним, наче в дитинстві.

Дякую.

Не варто. До речі, мене Віталій звати.

А я Марійка.

Марійко, може, прогуляємося?

Вона розказала про розлучення. Віталій теж недавно розлучився його дружина не розділяла його мрії про подорожі. Він говорив про життя, роботу. Марійка слухала і думала можливо, це початок чогось нового.

…Вона повернулася додому. Михайло вже був там.

Де ти ходиш? Вечері нема.

І не буде. Я йду від тебе.

Ну й іди!

Як легко ти від мене відмовився…

Тримати не буду!

Наступного дня Марійка зняла квартиру. Зібрала речі й поїхала. Господарка попередила: ліфт зламаний, треба йти на сьомий

Оцініть статтю
Соняшник
Поділив, як зумів: історія чесності та мужності у важку хвилину