Сонце після дощу…
Оленко, заходь. Я в льох була, трохи картоплі тобі набрала.
Олена повернула до подвір’я сусідки.
Ой, дякую, тітонько Маріє! Я вам обовязково віддам.
Чим віддаси? Ой, лишенько. Віддасть вона. Треба було раніше думати, коли дітей народжувала. Тарас ніколи не був справжнім чоловіком.
Олена проковтнула образливі слова, адже знала до зарплати ще тиждень, а на самому молоці довго не протримаєшся. Якби тільки вона, але ж вдома чекали троє діточок. Тарас, про якого говорила сусідка, був її чоловіком, а тепер колишнім, бо минулого року зрозумів, що держава не дасть їм ні машини, ні квартири за трьох дітей, швиденько зібрав речі й заявив, що в такій злидні жити не хоче. Олена якраз мила посуд і навіть впустила тарілку.
Тарасе, що ти кажеш? Ти ж чоловік. Знайди нормальну роботу, де добре платять, і не буде злиднів. Це ж твої діти! Ти завжди казав, що хочеш багато дітей
Хотів, але не знав, що держава так плює на багатодітних. А працювати впусту не бачу сенсу, відповів Тарас.
Олена опустила руки.
Тарас, а як же ми? Як я сама з ними впораюся?
Оленко, не знаю. Чому ти не наполягла, що нам достатньо одного? Ти ж жінка, мала розуміти
Далі Олена не встигла нічого сказати Тарас вискочив з хати і майже побіг до автобуса. Сльози навернулися на очі, але вона побачила три пари дитячих оченят. Сашко був найстаршим, цього року йти до школи. Мишці виповнилося пять, а їхня зірочка Софійка лише два. Олена пересилила себе, усміхнулася.
Ну що, хто за млинці?
Діти радісно заверещали, і тільки Сашко ввечері запитав:
Мамо, а тато більше не повернеться?
Олена хотіла щось вигадати, але потім просто відповіла:
Ні, сину
Хлопчик трохи посопів, а потім сказав:
Ну і нехай! Ми й без нього впораємося. Я тобі допомагатиму.
Коли Олена поверталася з вечірнього доїння, вже знала малі нагодовані й у ліжках. І взагалі, вона дивувалася, як її син так швидко подорослішав.
***
Подякувавши за картоплю, Олена пішла додому. «Господи, коли вже потеплішає? Якась ненормальна зима» Картоплі вистачило б, але одного разу ударив такий мороз, що навіть у льохах вона промерзла. Селяни їх жаліли у селі люди добрі, але завжди нагадували, яка вона дурна. А що вона дурна? Тепер Олена навіть не уявляла, як би жила без когось із дітей. Як би не було важко, вони справлялися. Хотілося нової одежи чи іграшок, але діти не просили. Зна