Сонце після дощу
Олесю, заходь. Я в льох була, тобі картоплі набрала.
Олеся повернула до подвіря сусідки.
Ой, дякую, тіто Людо, обовязково віддам.
З чого ж віддаси? Ой, лишенько Віддасть вона. Треба було раніше думати, коли дітей народжувала. Петро ніколи не був справжнім чоловіком.
Олеся проковтнула образливі слова, адже знала до зарплати ще цілий тиждень, а на одному молоці довго не проживеш. Якби вона одна, то ще нічого, але вдома чекали троє діточок. Петро, про якого говорила сусідка, був її чоловіком, тепер уже колишнім, бо минулого року дізнався, що держава за трьох дітей не дасть їм ні машини, ні квартири, швиденько зібрав речі й заявив, що в такій злидні жити не згоден. Олеся тоді якраз мила посуд і навіть впустила тарілку.
Петре, ти що це кажеш? Ти ж чоловік. Іди на нормальну роботу, де добре платять, і не буде злиднів. Це ж твої діти. Ти завжди казав, що хочеш багато дітей.
Хотів, але ж не знав, що державі байдуже до багатодітних. А працювати впусту я не бачу сенсу, відповів Петро.
Олеся опустила руки.
Петре, а як же ми? Як я сама впораюся?
Олесю, ну не знаю. А взагалі, чому ти не наполягала, щоб був один? Ти ж жінка, мала розуміти.
Олеся не встигла нічого відповісти Петро вискочив з хати і майже побіг до зупинки. Сльози навернулися на очі, але тут вона побачила три пари дитячих оченят. Сашко був старший цього року йти до школи. Мишці виповнилося пять, а їхня зірочка Катруся ледве виповнила два роки. Олеся глибоко зітхнула, примусила себе посміхнутися.
Ну що, хто за млинці?
Діти зраділи, тільки Сашко ввечері запитав:
Мам, а тато більше не повернеться?
Олеся хотіла щось придумати, але потім просто сказала:
Ні, сину
Хлопчик трохи посопів, а потім промовив:
Ну і нехай. Ми самі впораємось. Я тобі допомагатиму.
Коли Олеся поверталася з вечірнього доїння, знала, що діти вже нагодовані й сплять. І взагалі, вона дивувалася, як її син так швидко дорослішав.
***
Подякувавши за картоплю, вона попрямувала додому. «Господи, коли вже потеплішає? Якась нестерпна зима цього року» Картоплі б вистачило, але одного разу був такий мороз, що навіть у льохах вона перемерзла. Селяни, звісно, їх шкодували. У селі люди добрі, але завжди нагадували, яка вона дурна. А що вона дурна? Зараз Олеся не уявляла, як би жила без когось із своїх дітей. Важко? Так. Але вони справлялися. Хотілося нових речей, іграшок, але діти не просили. Зна