Ранок розпочався тихо. Я завів двигун, перевірив дзеркала й глянув на свою золотисту красуню на пасажирському сидінні. Діва завжди любила подорожі сиділа мовчки, дивилася у вікно, інклада голову на коліна. Слухняна, розумна, ніколи не створювала клопоту.
“Ну що, Діво, поїдемо по справах?” посміхнувся я, вирушаючи в дорогу.
Вона в відповідь махнула хвостом, але замість того щоб дивитися на вулицю, уставилася прямо на мене.
За кілька хвилин її погляд став настійливим, майже пройнятим тривогою. Вона сиділа, злегка схиливши голову, й не відводила очей, ніби намагалася щось сказати.
“Гей, що таке?” злегка засміявся я. “Я забув поворотник включити?”
У відповідь вона гавкнула. Не тихим “тяв”, а голосно й настирливо, наче сперечалася зі мною.
“Тихше, Діво,” промовив я, кинувши швидкий погляд на дорогу. “Чого розлаялася?”
Але вона не замовкала. Лай ставав голоснішим, частішим, і в мене вже починала свербіти думка: зазвичай вона в машині мовчить, а тут наче збісилася.
“Може, їсти хочеш?” спробував вгадати я. “Чи просто спати?”
Діва не реагувала. Вона лише злегка подалася вперед, не відводячи від мене очей. І в її погляді було щось таке, що мені самому стало не по собі.
“Слухай, ти мене вже налякала” сказав я й, не відпускаючи керма, провів долонею по її мордочці.
І тоді я помітив. Вона дивилася не просто на мене Її очі були спрямовані на щось інше щось страшне. Я різко зупинився й побачив це
Обережно повернувши руку на кермо, я відчував, як тривога не відпускає. Діва все так же сиділа, не кліпаючи, то дивлячись на мене, то різко кидаючи погляд униз, біля педалей.
“Що, там щось є?” я мимоволі глянув у підлогу, хоча з мого місця нічого не було видно.
Вона знову голосно загавкала, потім подивилася вперед на дорогу, ніби поспішала мене. Я вперше бачив її такою настійливою.
“Гаразд, гаразд,” пробурмотів я й зїхав на узбіччя.
Зупинившись, я вийшов і відкрив капот, але здавалося, що все гаразд. Тоді я заглянув під машину. Під переднім колесом на асфальт повільно капала каламутна рідина.
“Гальмівна” видихнув я.
Я присі