Уяви, що ми могли б досягти, якби цінували людей більше, ніж прибуток. Уяви.
**Уяви**
Уяви місто, де ніхто не залишається непоміченим.
Де імя прибиральниці памятають так само, як і імя директора.
Де цінність людини вимірюється не грошима, а добротою.
Передстав світ, де перше питання на ділових зустрічах не *”Скільки це коштуватиме?”*,
а *”Скільком людям це покращить життя?”*
Де нові технології не випускають на ринок заради швидкого доходу,
а розвивають поступово, з турботою, бо їхня мета лікувати, навчати, підтримувати.
Уяви школи, де кожна дитина отримує увагу не через оцінки,
а тому що кожен розум це історія, яку варто почути.
Лікарні, де пацієнти не цифри,
а люди з мріями, які ще чекають на своє виконання.
Робочі місця, де вихідні належать родині, а не поспішним звітам.
Що, якби найбагатшими були не ті, у кого найбільші рахунки,
а ті, хто створив найбільше можливостей для інших?
Що, якби справжньою біржею був не фондовий ринок,
а моменти підтримки, якими щодня обмінюються незнайомці?
Уяви владу, яка вимірює успіх не ВВП,
а посмішками, освітою, меншою кількістю сліз, пролитих потай.
Уяви сусідів, які змагаються не в тому, хто виглядає краще,
а в тому, хто зможе підтримати іншого.
І уяви себе у такому світі
без поспіху, без страху, без постійних розрахунків
Живучим, на повну,
бо тебе цінують просто за те, що ти людина.
**Уяви. І почни.**