У старому, пошарпаному будинку, де вікна скрипіли від вітру, товстунка Марія вибивала килим з вікна, не помічаючи, як пил осідав на худорляву Олену з нижнього поверху.
Гей, Маріє, обережніше з килимом! Мені вже весь пил у коси! скрикнула Олена, роздратовано поправляючи волосся.
Марія лише усміхнулася й відповіла з іронією:
Ох, кохана, та в тебе й так коса наче в сірки з горища. Чи з пилом, чи без однаковий безлад.
Сварка розгоралася, коли раптом зявилася мати Олени, Наталка, з мітлою в руках і вдарила нею по підвіконню Марії.
Ти мені вікно розібєш, жерляко! огризнулася Марія.
Наталка, з холодом у голосі, відповіла:
Ти завжди шукаєш проблем, чи не так? Ходячий холодильник!
Поки три жінки перекидалися образами, неподалік стояв злодій Василь. Він спостерігав за сценою, і в очах його миготіла хижацька іскра.
«Жінки вічно сваряться. Гадаю, можу цим скористатися», подумав він.
Тієї ночі, коли Олена поверталася додому, Василь перетнув їй шлях.
Не кричи, прошипів він. Іди зі мною.
Куди? голос дівчини задрижав.
Василь викривився в усмішці, обнаживши жовті зуби.
Ось у ту темну алею. Повеселимося трохи.
Його очі блищали, немов у голодного вовка. Олена спробувала крикнути:
Допоможіть!
Але він схопив її за коси й затулив рот.
Якщо ще раз відкриєш рот рознесу тебе на шматки, прохрипів він.
У будинку засвітилися вікна, сусіди визирнули, але, побачивши небезпеку, швидко захлопали штори.
Бачите? зареготав Василь. Всі ці баби мене бояться. Сміховина!
Повітря насичувалося тривогою, ніби перед грозою. Та раптом
Глухий удар по потилиці збив Василя з думок. Він обернувся й побачив Марію з мітлою в руках.
Гнида, відпусти дівчину, бо буде пізно! вигукнула вона.
Василь зареготав ще дужче.
Ти? Одна? Слухай, бочко, ще вчора лаялися з нею, а тепер геройствуєш?
Марія дивилася на нього, немов ножем.
Ми можемо сваритися, але дозволити тобі кривдити жінку? Ніколи. Я можу бути одна але нас багато.
Злодій знову засміявся.
Та що ви можете, слабкі створіння?
І тоді за спиною Марії почали зявлятися інші мешканки будинку: Наталка, сусідки з каструлями, ножами, виделками, мітлами. Їхні очі палали лютою рішучістю.
Василь почув, як страх стискає йому горло.
«Чого я боюся?» метушилося в голові. «Це ж просто баби! Я брався за сильніших навіть за мусорів. Чому мені страшно? Щось не так Якщо не втечу, вони мене рознесуть».
Повітря застигло. Жінки наступали, немов зграя вовчиць, готових розірвати здобич.
За мною, дівчата! гукнула Марія.
Василь, охоплений панікою, кинувся навтьоки. Він упав у калюжу, з переляку врізався у сміттєвий бак і ледь не впав знову, але зірвався й побіг, неможливо швидко.
Жінки гнались за ним, але зупинились. Зібравшись у натовп, вони підняли мітли, каструлі й заревли на всю вулицю, немов розлючений полк.
Коли все затихло, Марія підійшла до Олени.
Все гаразд?
Так Дякую. Я вже думала, ніхто не допоможе.
Марія усміхнулася.
Якби ми більше діяли разом, світ був би кращим. Разом ми сила.
Того вечора кілька жінок перемогли одного боягуза. І довели, що разом можуть протистояти будь-чому.