Роки Ланцюга
Барій не памятав точно, коли все почалося. Може, тому що для нього час був лише низкою сірих днів, нескінченних ночей та пір року, що мінялися, не приносячи полегшення. Народився він у великому виводку, на бідному подвірї на околиці села. Ще цуценям його долю позначив холодний ланцюг, який він ніколи не зможе зкинути.
Спочатку життя було цікавим. Він грався з братами, нюхав вологий ґрунт, гавкав на птахів. Але одного дня один із господарів вибрав саме його. Відірвав від матері, відвів у кут подвіря й привязав ланцюгом до шиї. З того часу Барій став частиною двору, як стара колеса чи іржавий візок. Ніхто не гладив його, не говорив ласкавих слів. Час для нього був лише безкінечним очікуванням.
Місяці минали, і ланцюг став його єдиним товаришем. Він був короткий лише два метри, і Барій навчився не відходити далеко, щоб не відчути різкого болю, коли ланцюг напружувався. У нього не було ні будки, ні захисту: він спав на землі під дощем чи снігом, а коли вітер ставав сильнішим, притулявся до стіни, тремтячи від холоду.
Пори року змінювалися: зими були жорстокими, з морозними ночами, коли Барій прокидався, вкритий інеєм. Літо було пекельним спека та спрага. Іноді діти з хати кидали в нього камінці, щоб познущатися, або лякали палицею. Ніхто про нього не дбав. Його життя було колом страждань, голоду та самотності.
Їжі було мало кидали йому шкірки від картоплі, огризки кісток, інколи трохи кислого борщу. Барій їв жадібно, боявся, що хтось відбере і ці крихти. Пив каламутну воду з іржавого відру. Ніколи не знав смаку свіжого мяса, не відчував ситості. Тіло худло, ребра виступали крізь брудну, збиту шерсть.
Його ніколи не виводили на прогулянку. Він бачив світ лише зі свого кута, обмеженого ланцюгом. Дивився, як інші собаки бігають на свободі, як люди ходять туди й назад, як птахи літають. Мріяв побігти, дослідити світ, відчути ласку. Але це були лише мрії, і кожного разу, коли він відкривав очі, ланцюг був на мі