Ой, слухай, я розповім тобі історію, справжню, з нашого краю.
Федьку, Федьку! Як на роботі? Все добре?
Та нічого, як завжди.
Федьку, ходімо вечеряти! Я вареників наліпила, твоїх улюблених. Ну ж бо!
Не хочу.
Та ну, Федьку! Я ж чекала на тебе, без тебе й ложки не взяла.
Таню, ну що ти як причепилася? Як та пиляга! Ну годі вже, набридло! Ти що, дитина, сама не можеш поїсти? Рот закриється?
Федьку, не кричи так
Тьху! Гидко слухати! Тобі самій не огидно? Що ти переді мною витанцьовуєш? Ти ж усе знаєш! Душиш мене своєю турботою, розумієш? З тобою неможливо дихати! Набридло все, Таню, годі. Не життя це мука. І ці твої “Федьку, Федьку!” скільки можна?
Федьку, випий трохи, розслабся. Ти втомився Таня смикала край фартуха, дивлячись на нього винувато.
Ну ти й дурна, чи прикидаєшся? І цей фартух! У мене інша є, чуєш? Іншу люблю, з нею дихаю! Іду я від тебе, Таню.
Ідеш? Подумав добре? Знаєш, я мяка, але назад шляху не буде. Підеш то йди, але не сподівайся повернутися. А ти впевнений, що тобі там потрібен? Легко тобі сидіти зі мною за столом, знаючи, що в тебе інша? Подумай, Федьку, чи варто руйнувати сімю заради того, що може й минуще?
Не вернуся.
Федько, не знявши чобіт, увійшов у спальню. На чистих домотканих килимах залишилися брудні сліди. Він швидко склав свої речі в сумку, оглянув кімнату і вийшов, навіть не глянувши на Таню.
Іде селом, а в голові купа думок. Навіщо так? Чи правильно він робить? Адже разом більше двадцяти років! Син добрий, служить, хоч і далеко. Як він до цього віднесеться? Але все перегоріло. Навіть поваги не лишилося. А ця її звичка “Федьку, Федьку!” Вона ж усе знає, а мовчить. Інша б давно в очі кинулася, подрала б йому лице, а ця тільки дивиться.
Ще ця її старовина! Зовсім зїхала з глузду. Була нормальною жінкою, а тепер тільки деревяна кухня, самовар, килими. Наче без цього життя нема!
А Світла зовсім інша. Імя вже каже за себе світла, сучасна. Молода, енергійна. З нею Федько знову почуває себе молодим. Ніяких борщів, вареників, ніяких килимів! У неї все яскраво, модно, ново. Вона навіть розмовляє інакше. А Таня? Зовсім себе запустила, розплилася. Все б йому в рот заглядала, догоджала. Досить! Він молодець, що пішов.
***
Таня сиділа на кухні, дивилася на брудні плями на килимах і плакала. Він так нічого і не зрозумів. Не зрозумів, навіщо вона збирала ці килими, навіщо самовар. А вона сподівалася, дурна! Ще й ці плями наче по її серцю пройшли.
Вона зірвалася, зі злістю почала збирати килими. Кому вони тепер потрібні? Він нічого не памятає. А Світла? Та ж він її памятає маленькою! Вона трохи старша за їхнього сина. Повернулася в село вся така модна, молода. І відразу в колгоспній конторі посаду знайшла. За два роки старший економіст! Голова колгоспу за нею бігає, але з сімї не пішов. А Федько? Поманила і він пішов.
***
Згадала Таня, як вони з Федьком одружилися. Молоді, бідні, але щасливі. Картопля дрібна? Не біда! Вечорами розведуть багаття, запекуть її в гарячій золі, їдять разом, обличчя в сажі, а сміються.
Потім свій будинок. Бабуся померла, а вони у її хату. Таня знайшла там скарби: домоткані килими, самовар. Відмила все, навела лад. Ввечері пють чай із самовару, мріють про майбутнє.
А коли дізналася, що Федько загуляв, подумала: якщо зробить кухню, як у мріях, він повернеться. Не повернувся.
***
Федько сидить у новій кухні. Яскраві шафи, штучні квіти, пухнастий килим. Як тут спокійно їсти? Все дратує.
Він згадує Таню, їхню стару кухню. Як вона готувала, догоджала йому. Як він міг проміняти її на цю порожнечу?
Вийшов на ґанок, сів, схопився за голову. Дурень! Все зруйнував!
Таня поїхала. Забрала з собою спокій, затишок. А він лишився з яскравою обгорткою і пусткою всередині.
Як ті брудні сліди на килимах