Пане, сьогодні в моєї мами день народження Я хочу купити квіти, але в мене не вистачає грошей Я купив хлопчику букет. А через деякий час, коли прийшов на могилу, побачив цей букет там.
Коли Павлусю ще не було й пяти років, його світ розвалився. Мами не стало. Він стояв у кутку кімнати, приголомшений що відбувається? Чому в домі стільки незнайомих людей? Хто вони? Чому всі такі тихі, дивні, шепочуться й уникають його погляду?
Хлопчик не розумів, чому ніхто не сміється. Чому йому казали: «Тримайся, малий», і обіймали, але так, ніби він щось важливе втратив. А він просто не бачив маму.
Батько цілими днями був десь далеко. Не підходив, не обіймав, не говорив ні слова. Просто сидів осторонь, порожній і далекий. Павлусь підійшов до труни й довго дивився на маму. Вона зовсім не була такою, як завжди ніякого тепла, ніякої усмішки, ніяких колискових уночі. Бліда, холодна, нерухома. Страшно. І хлопчик більше не наважувався підійти ближче.
Без мами все змінилося. Сіро. Пусто. Через два роки батько одружився знову. Нова жінка Галина не стала для нього рідною. Швидше, вона відчувала до нього подразнення. Бурчала на все, шукала привід для злості. А батько мовчав. Не заступався. Не втручався.
Щодня Павлусь відчував біль, який ховав усередину. Біль втрати. Тугу. І з кожним днем він все більше хотів повернутися до того життя, коли мама була поруч.
Сьогодні був особливий день день народження мами. Вранці Павлусь прокинувся з однією думкою: треба йти до неї. На могилу. Принести квіти. Білі калі її улюблені. Він памятав, як вони були в її руках на старих фотографіях, сяяли поруч із її усмішкою.
Але де взяти гроші? Він вирішив запитати батька.
Тату, можна мені трохи грошей? Мені дуже потрібно
Не встиг він пояснити, як із кухні вискочила Галина:
Що це знову?! Вже й у батька гроші випрошуєш?! Ти хоча б розумієш, як важко заробити?
Батько підвів очі й спробував її зупинити:
Галю, зачекай. Він навіть не сказав, нащо. Сину, скажи, що тобі потрібно?
Я хочу купити мамі квіти. Білі калі. Сьогодні її день народження
Галина фуркнула, схрестивши руки:
Оце так! Квіти! Гроші на них! Може, ще й у ресторан схочеш? Візьми щось із клумби ось тобі й букет!
Їх там немає, тихо, але твердо відповів Павлусь. Вони тільки в магазині продаються.
Батько замислено подивився на сина, потім перевів погляд на дружину:
Галю, іди обід готуй. Я голодний.
Жінка невдоволено фуркнула й пішла до кухні. Батько повернувся до газети. І Павлусь зрозумів: грошей не буде. Більше ні слова.
Він тихо пішов до своєї кімнати, дістав стару скарбничку. Перерахував монетки. Небагато. Але може, вистачить?
Не гаючи часу, вибіг із дому до квіткового магазину. Здалеку побачив у вітрині білосніжні калі. Такі яскраві, майже чарівні. Зупинився, затримавши подих.
Потім рішуче зайшов усередину.
Тобі чого? недружелюбно запитала продавчиня, оглядаючи хлопчика. Мабуть, не туди зайшов. У нас іграшок і цукерок немає. Тільки квіти.
Я не просто так Я дуже хочу купити. Калі Скільки коштує букет?
Продавчиня назвала ціну. Павлусь висипав з кишені всі свої монети. Сума ледь доходила до половини.
Будь ласка благав він. Я можу працювати! Приходити щодня, допомагати, мити підлогу Дайте мені цей букет у борг
Ти в нормі? фуркнула жінка. Думаєш, я мільйонерка, щоб квіти дарувати? Геть звідси! А то викличу міліцію жебрацтво тут не схвалюється!
Але Павлусь не збирався здаватися. Йому потрібні були ці квіти саме сьогодні. Він знову почав благати:
Я все поверну! Обіцяю! Зароблю скільки треба! Будь ласка, зрозумійте
Оце актор знайшовся! так голосно крикнула продавчиня, що перехожі почали обертатися. Де твої батьки? Може, вже час викликати соцслужбу? Чого ти тут сам швендяєш? Останнє попередження геть, поки не викликала!
У цю мить до магазину підійшов чоловік. Він став свідком сцени.
Його вразило він не терпів несправедливості, особливо до дітей.
Чого ви так кричите? суворо запитав він продавчиню. Наче він щось вкрав. А це просто хлопчик.
А ви взагалі хто такі? відчепилася жінка. Не в курсі справи не лізьте. Він майже букет вкрав!
Ну так, «майже вкрав», підвищив голос чоловік. Напали на нього, як вовк на ягня! Йому треба допомогти, а ви його лякаєте. У вас совість є?
Він обернувся до Павлуся, який стояв у кутку, згорнувшись і витираючи сльози.
Привіт, друже. Мене звати Юрко. Розкажи, чого сумуєш? Х