Минуло девять місяців вагітності, коли моя дружина вирушила сама по речі для дитини і раптом побачила мене на ринку з коханкою. Вона лише надіслала повідомлення і це заморозило мене на місці.
Того дня київське небо було похмурим, прохолодним, накрапав дощик. Олена, на восьмому місяці, обережно накинула хустку і вийшла з торбою до базару. Її чоловік, Богдан, сказав, що в нього ранкова нарада, тож вийшов із дому заздалегідь. Вона не роздумувала над цим, лише відчула легку сумність: попри те, що скоро народжувати, їй доводилося самостійно купувати кожну пелюшку, кожну пляшечку молока.
Базар був переповнений людьми. Олені доводилося йти повільно, тримаючи рівновагу з великим животом. Вона вже збиралася йти, коли раптом почула знайомий голос. Це був голос її чоловіка.
Повернувшись, вона застигла, ніби вліпилася в камінь.
Богдан йшов під руку з молодою дівчиною в короткій спідниці та високих підборах, сміючись і щось лепочучи. У руці він тримав пакет і говорив:
Що хочеш? Куплю тобі усе.
Ні, не треба багато, а то погладшаю.
Навіть якщо погладшає