Колись давно, у маленькому містечку на Волині, дівчинка на імя Соломія знайшла загублений телефон. Вона повернула його господареві, але коли той побачив на її шийці намисто, він застиг, ніби побачив привида.
Соломійко! гримкнув з глибини квартири грубий голос вітчима.
«Прокинувся», з сумом подумала дівчинка. «Знову починається»
Швидко озирнувшись, вона схопила светр, накинула його на плечі і вибігла з хати у двір.
Сонечку, куди ти? почувся слабкий голос бабусі. Не надовго, бабусю!
Біля підїзду дві сусідки з тривогою спостерігали за дівчинкою: Знову в нього проблеми?
Соломія лише беззлобно відповіла на привітання. Може, варто перечекати його ранковий похмільний гнів десь на вулиці?
Вона йшла повільно тротуаром до крамниці, час від часу штовхаючи ногою камінці. В голові крутилася одна й та сама думка: «Якби мама була жива Він би так зі мною не поводився».
Мама Соломії, Оксана, пішла з життя рік тому. Пяний водій заснув за кермом, і його авто врізалося на повному ходу у зупинку. Оксана і ще троє людей загинули на місці. Декілька пасажирів отримали важкі травми. Сам винний прокинувся лише тоді, коли рятувальники вже оточили його машину.
Після похорону постало питання: хто дбатиме про дівчинку? Її дідусь і бабуся рішуче відмовилися.
Ми вже застарілі для виховання підлітка, сказала бабуся. Нинішні діти нелегкі. Та й здоровя вже не те Будь ласка, скажи щось, благала вона, звертаючись до дідуся. Ми не впораємося. Хай живе з Дмитром, він же її усиновив.
Дмитро, чоловік Оксани, справді оформив усиновлення після народження Соломії. Але ніколи не вважав її справжньою донькою. Він не бив її просто ігнорував. Спочатку дівчинка називала його «татом», але одного дня він суворо сказав:
Я тобі не тато. Зватиму мене дядько Дмитро, зрозуміла?
Соломія хотіла запитати маму, хто її справжній батько, але та лише жартувала у відповідь. Після смерті Оксани Дмитро почав пити частіше.
Коли дівчинці виповнилося сім років, початок школи був неминучим.
Більше половини моєї зарплати йде на тебе, буркнув вітчим, кидаючи на ліжко новий рюкзак, напханий підручниками, зошитами та канцелярією. Тепер твоя черга допомагати. Готуватимеш сама, прибирання теж твоя справа. Взагалі, будинок на тобі.
Ну звісно, хто ж ще? подумала Соломія, але мовчки кивнула, щоб уникнути сварки.
Тоді Дмитро почав посилати її до крамниці за продуктами, домовившись із касиркою, щоб та не задавала зайвих питань. Спочатку Соломії було соромно, але згодом вона звикла. Звикла й до того, що касирка інколи підгодовувала її чимось смачненьким із доброти серця.
І ось знову вона йшла звичною стежкою до магазину, перетинаючи парковку. Краєм ока вона помітила якийсь предмет. Схоже, це був телефон.
Озирнувшись, Соломія підійшла і підняла його.
Ого! здивувалася вона. Навіть не подряпаний!
Натиснула кнопку живлення диво! Телефон увімкнувся, і екран не був заблокований. Дівчинка сіла на лавку біля магазину і відкрила список контактів. Більшість назви фірм із скороченнями ТОВ або ПАТ, а далі прізвища. Нарешті вона знайшла: «Дружина». Набрала номер.
Після кількох гудків хтось відповів.
Добрий день! Я знайшла телефон вашого чоловіка, спокійно сказала Соломія. Вітаю. Як ви дізналися, кому дзвонити? Він не був заблокований. Я так і знайшла вас, пояснила дівчинка. Добре. Де ви зараз? Я приїду забрати. Звісно, але будь ласка, нічого не перевіряйте, добре? Соломії стало трохи прикро. Гаразд, гаразд. Я вже їду.
Вона назвала адресу і поклала трубку. Тільки телефон замовк він завибрирував. На екрані зявилося: «Носатий». Соломія мимоволі засміялася. Згадала хлопця з дитсадка, у якого був великий ніс, і вітчим звав його «Носатий, як жук-носоріг».
Ало, відповіла вона. Це мій телефон! Дзвоню через подругу. О, від Носатого? Саме так! Ви сказали, що ваша дружина їде? Вона вже майже тут. Почекайте, як вас звати? Соломія. Добре, Соломіє. Не віддавайте телефон. Я зараз буду. Де вас знайти?
Дівчинка почала пояснювати, але її перебили:
Я знаю, де ви. Годину тому я був там, напевно, випустив його, коли сідав у машину. Чекайте!
Розмова закінчилася. Соломія сховала телефон під светр і стала чекати. Незабаром підїхала червона іномарка, і з неї вийшла гарна жінка. Дівчинка навіть завмерла від захоплення. Жінка озирнулася і пішла до неї.
Вітаю, це ви мені дзвонили? Ні, він відійшов. Сказав, що повернеться за хвилину. От нетерпляча! буркнула жінка, роздратовано. Я посп