**Щоденниковий запис**
Сьогодні я вирішила: більше не готую на всіх! Лише для себе та Софійки.
А це чому? обурився Дмитро.
Бо в нашій родині, як я зрозуміла, кожен сам за себе. Ось і живіть так!
Мам, де сніданок? Соломія ввірвалася в кімнату без стуку. Я запізнююся до ліцею!
Я спробувала підвестися, але в очах потемніло. Термометр показував тридцять вісім і пять. Горло боліло, у грудях хрипіло.
Соломіє, я хвора Візьми щось із холодильника.
Там нічого немає! Лише йогурти для Софійки! Донька стояла на порозі, схрестивши руки. Ти завжди тільки про неї й думаєш!
З дитячої почувся плач. Софійка прокинулася. Я змусила себе встати, але ноги підгиналися, а перед очима мерехтіли плями.
Олено, де моя сорочка? Дмитро виглянув із ванної. Блакитна у смужку?
У шафі має бути
Нема! Ти її прасувала вчора?
Я притулилася до стіни. Вчора я ледве трималася на ногах, доглядаючи молодшу.
Ні, не встигла.
Тю! У мене важливі переговори! він роздратовано грюкнув дверима.
Софійка плакала все голосніше. Я поплелася до неї, взяла на руки. Донечка притулилася, схлипуючи.
Мам! крикнула Соломія з кухні. Тут взагалі нічого немає! Навіть хліба!
Гроші на столі, купиш собі щось по дорозі.
Я не буду заходити в магазин! У мене контрольна! І взагалі, це твоя робота годувати нас!
Я мовчки пішла на кухню, тримаючи Софійку. Дістала котлети з морозилки, поставила пательню.
І макарони звари! наказала Соломія, не відриваючись від телефону.
Поки сніданок грівся, Дмитро вийшов у помятій сорочці.
Довелося цю вдягнути. Виглядаю, як волоцюга. Дякую тобі!
Я мовчала. Говорити було важко, а сил пояснювати не залишилося.
У Даринки сьогодні день народження, оголосила Соломія, накладаючи макарони. Піду до неї після занять. Повернуся пізно.
Соломіє, мені дуже погано. Може, залишишся вдома? Допоможеш із сестрою?
Ой, ну звичайно! Я півроку чекала на цю вечірку! До речі, я не просила сестру! Це ваші проблеми!
Вона схопила рюкзак і вилетіла з хати, грюкнувши дверима.
Дмитро доїдав, гортаючи новини в телефоні.
Дмитре, може, сьогодні раніше прийдеш? Мені дуже погано.
Не можу. Після роботи корпоратив. Обовязки, самі знаєте.
Але ж я хвора
Ну, випий парацетамол. Ти ж не лежача. Тримайся якось.
Він чмокнув мене у скроню гарячу, вкриту потом і пішов.
Я залишилася з трирічною донечкою. Софійка вимагала уваги, їжі, ігор. Я робила все на автоматі, але сили покидали мене.
До обіду температура піднялася до тридцяти девяти. Я ледве нагодувала дитину, поклала її спати й звалилася на ліжко. Голова розривалася, серце билося нерівно.
Телефон задзвонив. Повідомлення від Соломії: «Мам, дай грошей на подарунок Даринці! Терміново!»
Я не відповіла. Не було сили навіть підняти телефон.
Ввечері першим повернувся Дмитро. Трохи пяний, з пакетом чіпсів і пива.
Купив солодощів! Сьогодні матч! він увімкнув телевізор і вмостився на дивані.
Дмитре, погодуй Софійку, будь ласка. Я не можу встати.
Що, зовсім погано? він нарешті подивився на мене. Чого ти така червона?
Температура висока. Весь день
Ну, виклич швидку, якщо зовсім зле. А де Софійка?
У ліжечку. Зараз прокинеться.
Гаразд, погодую. Але нехай спочатку проки