Діана вже готувалася лягти спати, коли раптом почула несподівані посту́кування у двері. Неохоче накинувши халат, вона підійшла й відчинила. На порозі стояв він її колишній чоловік, Богдан.
Ти? здивовано скрикнула вона, примруживши очі. Що тобі потрібно?
Треба поговорити. Впустиш мене? він посміхнувся натякнуто. Зрештою, я тут не чуди́й.
Діана неохоче відступила. Богдан увійшов, пройшов у вітальню, сів на диван і оглянув кімнату.
Нічого не змінилося, буркнув він. Жодного ремонту, жодного за́хвату. Наче і час тут зупинився.
Мені так подобається. Ти будеш робити огляд? Чи може спонсоруєш шпалери та фарбу?
Вона вже давно не боялася бути з ним прямою. Колись терпіла, мовчала, ковтала образування. Але зараз? Нащо? Вони давно чужі, якщо не вороги. А їхо́нька донька, Соломія, вже доросла живе своїм життям і майже не спілкується з батьками.
Па́хне смачно, раптом змінив тему Богдан. Готуєш? Частуєш?
Діана усміхнулася про себе. Вона знала, що кілька місяців тому він розлучився з новою дружиною тією самою Марічкою, заради якої покинув родину півтора роки тому.
Тодішній вечір назавжди врізався їй у память. Богдан прийшов з роботи й почав мовчки збирати речі.
Все, я йду. У мене давно інша. Ти знала, але вдавала, що не помічаєш. Набридло.
Вона тоді завмерла, не вірячи. Але знала. Марічка, двадцятирічна практикантка з його офісу, за кілька тижнів перевернула його світ. Найбільша подруга Діани, яка працювала в тій самій фірмі, розповіла їй усе. Та вона, придушивши гординю, вирішила не руйнувати сімю заради ми́ттєвого роману. Думала пройде. Не пройшло.
Богдан зібрався, зняв кварти́ру й подав на розлучення. Як «порядна людина», відмовився від своєї частки в спільному житлі.
Живи тут із Соломією. Мені нічого не потрібно.
Діана плакала цілими ночами. Намагалася повернути його. Але він був холодний і самозадоволений.
Нарешті я закоханий, відповів він. Це справжнє. У нас було порожньо.
У ті важкі часи її підтримувала лише све́круха, Ганна Петрівна. Вона вже хворіла, і Діана допомагала їй, як могла: до лікарів, по хаті, до аптеки. Богдан зявлявся рідко у нього була «нова сімя».
Ганна Петрівна відкрито стала на бік Діани. Розчарувалася в синові, не хотіла його бачити. А потім померла. Діана була поруч до останнього подиху, організувала похорони. Богдан зявився лише на панахи.
Через два тижні після похорону вона дізналася про заповіт. Мати відписала квартиру не йому, а їй.
Ти влізла до неї в ла́ску! Годувала, ублажала! Лицемірка! кричав тоді Богдан.
Діана мовчала. Вибір був свекрухин. Вона подивилася у віталку, де відбивався блідий місяць, і зрозуміла що нарешті може дихати вільно.
**Жити чесно значить не боятися о двері свого минулого.**