Ніколи не кохав свою дружину і не раз їй про це казав. Вона не була винна жили ми добре. Вона ніколи не влаштовувала скандалів, ні в чому не докоряла завжди була лагідною та турботливою. Але суть залишалася незмінною: кохання не було.
Щоранку я прокидався з думкою піти. Мріяв знайти жінку, яку справді кохатиму. Але навіть уявити не міг, як доля все переверне.
З Олесею мені було комфортно. Вона не лише чудово справлялася з домашніми справами, але й сяяла, як сонце. Друзі заздрили, не розуміючи, як мені так пощастило з дружиною.
Я теж не розумів, чим заслужив її любов. Я звичайна людина, нічим не кращий за інших. Але вона мене кохала… Як так виходило?
Її любов та відданість не давали мені спокою. Ще гірше було уявляти, що якщо я піду, хтось інший займе моє місце. Хтось багатший, привабливіший, успішніший.
Коли я уявляв її з іншим, зводився з розуму. Вона була моєю, навіть якщо я її не кохав. Це почуття власності виявлялося сильнішим за розум. Але чи можна прожити все життя з тим, кого не любиш? Я думав, що зможу, але помилявся.
«Завтра скажу їй усе», вирішив я перед сном. Вранці, за сніданком, набрався сміливості.
Олесю, сідай, треба поговорити.
Звичайно, я слухаю, коханий.
Уяви, що ми розлучимося. Я йду, живемо окремо…
Олеся засміялася:
Які дивні думки! Це гра?
Дослухай до кінця. Я серйозно.
Гаразд, уявляю. І що далі?
Відповідай чесно: знайдеш когось іншого, якщо я піду?
Дмитре, що з тобою? Чому ти хочеш піти?
Тому що не кохаю тебе й ніколи не кохав.
Що? Ти жартуєш? Нічого не розумію.
Я хочу піти, але не можу. Думка, що ти будеш з іншим, не дає мені спокою.
Олеся задумалася на мить, потім спокійно відповіла:
Я не знайду кращого за тебе, тож не хвилюйся. Іди, я більше ні з ким не буду.
Обіцяєш?
Звичайно, запевнила Олеся.
Почекай, але куди ж мені йти?
У тебе немає куди?
Ні, ми завжди були разом. Мабуть, треба залишитися поруч із тобою, сумно сказав я.
Не хвилюйся, відповіла Олеся. Після розлучення обміняємо квартиру на дві менші.
Серйозно? Не очікував, що ти так мені допоможеш. Навіщо тобі це?
Тому що я тебе кохаю. Коли кохаєш, не можеш утримувати проти волі.
Минуло кілька місяців, і ми розлучилися. Незабаром я дізнався, що Олеся не здержала обіцянки. Вона знайшла іншого, а квартири, які дісталися їй від бабусі, і не збиралася ділити. Я залишився ні з чим.
Як тепер вірити жінкам? Не знаю.
Що думаєш про вчинок Дмитра?