Я ніколи не кохав свою дружину і не раз їй про це казав. Вона була невинувата ми жили досить добре. Вона ніколи не влаштовувала сцен, не докоряла мені завжди була лагідною та турботливою. Але проблема залишалася: кохання між нами не було.
Щоранку я прокидався з думкою піти. Мріяв знайти жінку, яку справді кохатиму. Та й уявити не міг, як доля все переверне.
З Олесею мені було комфортно. Вона не лише чудово справлялася з господарством, а й була яскравою та гарною. Друзі заздрили й не розуміли, як мені так пощастило з дружиною.
Я теж не розумів, чим заслужив її любов. Я звичайна людина, нічим не кращий за інших. Але вона мене кохала… Як так вийшло?
Її відданість мене мучила. Ще гірше було уявляти, що після мого відходу хтось інший займе моє місце багатший, вродливіший, успішніший.
Коли я думав про неї з іншим, це зводило мене з розуму. Вона була моєю, навіть якщо я її не кохав. Це почуття володіння було сильнішим за розум. Та чи можна прожити все життя з тим, кого не любиш? Я думав, що зможу, але помилявся.
«Завтра скажу їй усе», вирішив я перед сном. Вранці, під час сніданку, набравшись сміливості, промовив:
Олесю, сідай, треба поговорити.
Звісно, я слухаю, коханий.
Уяви, що ми розлучаємося. Я йду, живемо окремо…
Олеся засміялася:
Які кумедні думки! Це гра?
Дослухай до кінця. Я серйозно.
Гаразд, уявляю. І що далі?
Скажи чесно: чи знайдеш когось іншого, якщо я піду?
Андрію, що з тобою? Чому ти думаєш про розлучення?
Тому що не кохаю тебе й ніколи не кохав.
Що? Ти жартуєш? Я нічого не розумію.
Я хочу піти, але не можу. Думка, що ти будеш з іншим, не дає мені спокою.
Олеся трохи задумалася, потім спокійно відповіла:
Я не знайду кращого за тебе, тож не хвилюйся. Іди, я ні з ким не буду.
Обіцяєш?
Звісно, запевнила вона.
Почекай, але куди мені йти?
У тебе немає куди?
Ні, ми завжди були разом. Мабуть, мені варто залишитися поруч, сумно сказав я.
Не турбуйся, відповіла Олеся. Після розлучення обміняємо квартиру на дві менші.
Серйозно? Не очікував, що ти так допоможеш. Чому ти це робиш?
Тому що кохаю тебе. Коли кохаєш, не можеш утримувати когось проти його волі.
Минуло кілька місяців, і ми розлучилися. Незабаром я дізнався, що Олеся не дотримала обіцянки. Вона знайшла іншого, а квартири, які дісталися їй від бабусі, і не збиралася ділити. Я залишився ні з чим.
Як тепер можна довіряти жінкам? Не знаю.
Що ви думаєте про вчинок Андрія?