Лагідно вмостившись на кавяровій софі, Ярина чекала на своє замовлення, насолоджуючись улюбленим капучино та еклером перед робочим днем. Вона часто заходила сюди, щоб трохи підбадьоритись перед офісом. За вікном тихо падав сніг. Дівчина з задоволенням ковтнула гарячої кави. Навпроти сиділи дві подруги, які щось жваво обговорювали.
Слухай, недавно натрапила на колишню дівчину мого хлопця. Ну, справді ні краси, ні чарівності. Що він у ній знайшов?
Може, вона вміє ліпити чудові вареники? Або робить дива в ліжку? зі сміхом відповіла подруга.
Та годі тобі! Глянь на її фото у Фейсбуці. Видок точно не захоплює.
Дівчата засміялися, а Ярина раптом завмерла. Їй спамяталися мамині слова, які вона колись почула у сім років: «Наша Яринка не красуня, хай хоч працьовитістю прикрашається».
Доросла Ярина ретельно слідкувала за своєю зовнішністю. Але як би вона не старалася, все одно відчувала себе недостатньо гарною. Мама часто повторювала: «Тримайся, доню. Коли не врода то розумом зачаруй. Вчися, докладай зусиль, щоб не лишитися самій».
У школі їй було соромно за свою «неідеальну» зовнішність і хлопячу фігуру. В університеті навчилася стильно одягатися і фарбуватися. Навіть зустрічалася з хлопцем. Але чомусь він дозволяв собі жарти про «плоский зад» і «велику ногу». Ярина зрозуміла хоч будь якою розумною, мало хто полюбить її справжню. Змирилася і жила далі.
Випивши каву, вона поспішила на роботу. В обід треба було заскочити до подруги годувати кота й поливати квіти. Олена поїхала на два тижні у відпустку, а її чоловік рідко бував вдома. «Якщо випадково зустріне Ярину, навіть не подивиться», подумала Олена й спокійно поїхала відпочивати.
Прийшовши до подруги, Ярина першим ділом насипала їжі сонному коту Барсику, а потім взялася за квіти. У сусідній кімнаті грала музика. Дівчина впізнала мелодію і почала підспівувати: «Світить чужа зоря, знову далеко від дому» І раптом у квартирі стало так добре. У цій пісні. Серед квітів. Вона відчула себе легкою, ніби літала. Не помітила, як почала танцювати, милуючись квітами і собою.
Раптом почулися голоси.
Ярина обернулася й побачила двох чоловіків. Віктор! Чоловік Олени. І ще хтось. Обоє виглядали здивованими. «Який сором!» блиснуло в голові.
Ярино, вітання. Це мій друг Олег. Зайшли по документи. Ти так гарно танцювала, що не могли відвести очей. Вибач, якщо порушили спокій.
Я мене Олена попросила
Ярина кинулася до дверей і не помітила під ногами кота. Спіткнувшись, вона впала на підлогу. Очі затьмарило.
Прийшла до тями вже в лікарняній палаті.
Вітаю. Як почуваєтесь? Я Віка, ваша сусідка. У вас легкий струс, але лікар сказав усе гаразд. Вас відвідували курєр із фруктами та один симпатичний хлопець із квітами, привітно посміхнулася дівчина.
Дякую, ледве промовила Ярина.
Обережно підвівшись, вона підійшла до вікна і розгорнула пакет. Там були фрукти, соки та її улюблені еклери. Мабуть, від Олени і її чоловіка.
Потім вона взяла квіти й побачила записку: *«Ярино, вітаю. Такій чарівній дівчині, як ви, не місце в лікарні. Запрошую на виставку квітів. Відмова не приймається. Олег»*.
Ярина притулила обличчя до білих хризантем, заплющила очі від щастя й кинулася обіймати сусідку по палаті
Краса не завжди має бути яскравою й помітною. Кожна дівчина має свою. Іноді вона тепла й сходить із самого серця.