**Щоденниковий запис**
Була впевнена, що знайшла килим але всередині хтось стогнав і рухався.
Погода видалася теплою та сонячною, і Марійка вирішила скористатися нагодою провітрити свої «подушки» та «ковдру». Замість подушок у неї були паперові мішки, набиті тирсою, а за ковдру служив старий настінний килим із візерунком оленів. Вона акуратно розвісила його на мотузці між деревами, а поруч поставила деревяну лавку, вкриту червоною штучною шкірою, розклавши на ній свої «подушки».
Марійка вже понад рік була бездомною. Її мрією було зібрати грошей, відновити втрачені документи та повернутися додому до рідного села на Поділлі, де чекали спогади про родину та звичайне життя. А поки доводилося жити в покинутому лісівничому будиночку, який колись стояв серед густого лісу. Тепер на його місці розкинулась величезна сміттєзвалище.
Спочатку запах ледве помічався, але з часом купи сміття зростали не по днях, а годинами. Сюди вивозили все: будівельне сміття, зламані меблі, старий одяг, посуд. Так Марійка дістала невеличку шафку, пошарпаний пуф і навіть деревяну скриню з одягом, який хтось викинув як непотріб.
Згодом почали приїжджати фургони з супермаркетів вивантажували прострочені продукти. Після ретельного перебору інколи траплялися зовнішні овочі, фрукти і навіть заморожені напівфабрикати. Але з водою було важко доводилося брати її з брудної річки, фільтруючи крізь ганчіря та вугілля з того ж сміття.
Дров було багато скрізь валялися зламані стовбури дерев, тому опалювати піч не було проблемою. Дні зливалися в одноманітність, а зберегти хоч трохи грошей вдавалося рідко. Монети в кишенях викинутого одягу траплялися дуже рідко, а гаманці вважалися знахідкою століття.
Однієї ночі її розбудив звук наближаючогося авто. Це було звично більшість вивозили сміття вночі, щоб їх не впізнали. Але цього разу щось здалося дивним. Машина була дорогою, великою, майже позашляховик. У місячному світлі вона нагадувала звіра на колесах.
З авто вийшов чоловік, повільно витягнув з багажника масивний рулон і потягнув його глибше між купами.
«Чи не руберойд? Можна було б дах латати Дощі незабаром», подумала Марійка, мимоволі підбадьорюючи незнайомця: «Ну швидше, швидше, іди вже!»
Чоловік кинув рулон у яму між сміттєвими насипами, оглянувся, ніби вагаючись, потім махнув рукою і повернувся до авто. За кілька хвилин двигун заревів, і машина зникла в темряві.
«Нарешті», видихнула Марійка і почала переодягатися в робочий одяг.
Надягнувши величезні гумові чоботи, вона вийшла на подвіря. Небо вже світлішало, повітря було наповнене лісовим ароматом. Вона згадала, що за пагорбом є галявина, де ростуть гриби варто заглянути туди вранці.
Підійшовши до місця, де чоловік залишив рулон, вона очікувала побачити смугу руберойду чи товстого поліетилену. Але замість цього на землі лежав акуратно згорнутий килим. Не просто якийсь а схожий на ті, що колись прикрашали заможні домівки.
«Оце так Бухарський, мабуть. Який гарний, важкий. Шкода, не для даху», з розчаруванням відмітила Марійка, але потім додала: «Але можна взяти? Складу вдвоє буде кращий матрац, ніж ті мішки з тирсою».
Навіть обраділа цій думці і швидко побігла до рулону. Спробувала підняти занадто важкий. Тоді обережно потягнула за край, щоб розгорнути. І раптом почула у середині хтось стогнав!
Марійка, яка за рік на вулиці бачила всяке, вперше відчула страх до тремтіння в колінах. Підійшла ближче і крикнула:
«Хто там?»
Тиша. Потім знову стогін і ледве чутний жіночий голос:
«Це я Ганна Степанівна»
З над