Коли мати мого чоловіка дізналася, що ми збираємося купувати квартиру, вона запросила сина на розмову. Те, що сталося далі, мене приголомшило.
Ми з чоловіком довго збирали гроші на власне житло. Працюючи в міжнародній компанії, я заробляла вдвічі більше за нього, але в нашій сімї все було чесно спільний бюджет, спільні цілі. Мрія про власну оселю нас обєднувала, і здавалося, ніщо не може цьому завадити. Допоки про це не почула його рідня.
Мій чоловік мав чотирьох сестер. У тій родині він був не просто братом, а опорою, помічником, розвязником усіх проблем. З юності він допомагав кожній то оплачував навчання, то купував телефон, то просто «позичав до зарплати», але гроші ніколи не поверталися. Я все це бачила, мовчала, терпіла. Розуміла родина, треба допомагати. Іноді й сама надсилала гроші своїм батькам. Але саме через цю «допомогу» наш шлях до власної квартири затягнувся майже на три роки.
Нарешті, коли необхідна сума була зібрана, ми почали шукати житло. В основному це робила я чоловік був перевантажений роботою, повертався додому пізно. Навіть раділа, що можу все організувати сама, обрати найкращий варіант, адже дійсно старалася для нас обох.
Одного разу його мати запросила нас на свято молодша дочка закінчила школу. Приїхали, повечеряли, і раптом свекруха почала розмову:
«Мабуть, мій синеньки скоро переїде у свою квартиру Стомиться їздити в гості», промовила вона з усмішкою.
Тоді мій чоловік із гордістю повідомив, що ми вже шукаємо житло і що саме я цим займаюся.
Треба було бачити, як за мить змінився вираз її обличчя. Від усмішки не лишилося й сліду. Вона важким поглядом мене оцінила і крижаним тоном промовила:
«Звісно, це добре Але тобі, сину, варто було порадитися зі мною. Я життя прожила, краще знаю. Невже свою дружину на таку важливу справу пустив?»
Старша сестра її підтримала:
«Так, так. Твоя дружина егоїстка. Тільки про себе думає. Жодної гривні нам не допомогла. Їй квартира важливіша за родину!»
Мені мало не стало погано від такої безсоромної заяви. Хотілося викласти все, що думала: якщо їм так потрібні гроші, нехай самі їх заробляють. Але стрималася. Просто продовжувала їсти, мовчала, у безглузді розмови не втягувалася. Майже з крісла не впала такого удару під святковим столом точно не чекала.
А потім свекруха встала, схопила сина за руку і повела на кухню. «Треба поговорити», кинула на бігу. Біля столу середня сестра чоловіка раптом заявила:
«Ми з братиком житимемо в його новій квартирі. У нас буде окрема кімната.»
Мене охопила така лють, що аж у скронях застукало. Не втримавшись, просто встала і пішла у передпокій. Збирати речі не знадобилося ми поїхали таксі.
Ввечері вдома намагалася поговорити з чоловіком. Але він був ніби чужий. Сидів мовчки, а потім я нарешті зрозуміла: з того дня він був не моїм чоловіком, а лише сином своєї матері.