У нас на ніч залишилася свекруха, Ганна Петренко. Зранку вона увірвалася до нашої спальні з криком: Вставай, Оксано, бачиш, що у твоїй кухні коїться?! Я схопилася з ліжка, ще в піжамі, серце билося, наче божевільне. Лечу коридором, на ходу накидаючи старий халат, принюхуюся може, щось горить? Чи газ не вимкнений? У голові вже цілий трилер: цегла палає, каструля вибухає, чи ще якась лиха година. Заходжу на кухню, а там таргани. Цілий загін рудих потвор бігає під столом, під тарілками, під залишками вечері, які вчора мені лінь було прибрати. Свекруха стоїть, руки в боки, і сверлить мене поглядом, ніби я спеціально виростила цих комах, щоб шокувати її.
Оксано, у вас завжди так? почала вона, і голос тремтів від гніву. Як так можна жити? У тебе ж діти, чоловік, а на кухні таргани, немов у якомусь сараї! Я стою, наче грімом приголомшена, і не знаю, що відповісти. Ну так, не прибрала вчорашнього, бо після роботи ледве волікла ноги. Діти плакали, чоловік, Тарас, щось бурмотів про футбол, а я мріяла лише впасти у ліжко. Хто міг подумати, що саме цієї ночі ті негідники влаштують парад? І головне звідки вони взагалі взялися? Ми ж живемо не в занедбаній хаті, у нас квартира, все охайно. Ну, майже охайно.
Ганна Петренко, звичайно, не замовкає. За моїх часів, каже, такого не було! Я після вечері все мила, витирала, ані крихти не залишала. А ти що? Сьогоднішня молодіж лінива, тільки й умієть у телефонах сидіти! Я хитаю головою, ковтаю образи, бо що тут скажеш? Вона ж не просто свекруха вона генерал у спідниці, для неї порядок на кухні справа честі. А я, мабуть, її розчарувала. Починаю метушливо прибирати: хапаю ганчірку, змітаю тарганів, мию стіл, тарілки, все, що під руку потрапляє. Свекруха стоїть над плечем, коментує: Тут не протерла! А що це за пляма? Ти ніколи цеглу не миєш? Леледь стримуюся, щоб не вибухнути. Думаю: Ну, Ганно Петренко, ви ж не свята, вам теж, мабуть, іноді крихти на столі залишалися! Але мовчу, бо знаю з нею сперечатися марно.
Поки я борюся з тарганами, Тарас, мій чоловік, нарешті вилазить із ліжка. Заходить на кухню, бачить цей цирк, і замість того, щоб допомогти, лише посміхається: О, Оксано, може, ти зоопарк відкрила? Я кидаю на нього такий погляд, що він миттєво замовкає й іде заварити чай. А свекруха лише в думках хитає головою: Бачиш, і твій чоловік несерйозний. Якби я так за сином не доглядала, він би у тебе зовсім розпещений був! Ну все, думаю, зараз почне лекцію про виховання чоловіків. І справді вона сідає за стіл, вже блискучий від чистоти, і починає: За моїх часів чоловіків тримали у строгості. А ви, молодь, їм волю даєте, ось і маєте таргани на кухні, а вони сміються!
Я слухаю, а в голові одна думка: як дожити до вечора, щоб Ганна Петренко поїхала додому? Не те щоб я її не любила, вона ж добра жінка, але ці її напади Це ж не просто таргани, це для неї доказ, що я погана господиня, погана дружина, а може, і погана мати. І ось я мию, витираю, прибираю, а вона все знайде, до чого причепитися. Чи виделка не там лежить, чи ніж погано вимитий. А я ж не залізна! У мене дві дитини, робота, весь день як білка в колесі, а тут ще й таргани вирішили весілля влаштувати. І головне звідки вони? Може, від сусідів? У будинку старі труби, підвал сирий, то вони, мабуть, і лізуть.
Нарешті закінчила прибирання, кухня сяє, немов у рекламі засобу для миття. Свекруха, здається, трохи заспокоюється, але все ж кидає: Треба, Оксано, слідкувати за порядком. Це ж твій дім, твоя родина. Якщо не ти, то хто? Я киваю, посміхаюся через силу, а всередині кричу: Залиш мене в спокої! Тарас, побачивши мій стан, нарешті втручається, бере матір на прогулянку, щоб я хоч трохи перевела дух. А я сідаю за стіл, дивлюся на цю ідеально чисту кухню і думаю: чи справді я така погана господиня? Може, Ганна Петренко права, і я щось роблю не так? Але потім згадую, що сімя це не ідеальна кухня, а любов це не лише блискучі тарілки.