Ой, слухай, я тобі розповім цю історію, тільки тепер вона буде на нашому, українському ладі.
Страх стати мачухою: Леся уникала шлюбу з удовцем.
Мачуха добре бачила, що Леся не хоче виходити заміж за вдовця, і не тому, що в нього була маленька донечка, чи що він був старший, а тому, що Леся його дуже боялася. Його холодний погляд пронизував аж до глибини серця, і від страху серце починало битися швидше, ніби намагаючись захиститися від стріл, які вистрілював його погляд. Очі Лесі були опущені до землі, вона довго не наважувалася підняти їх, а коли піднімала, усі бачили, що вони повні сліз.
І ці сльози, мов лавина, котилися по її щоках, палаючим від сорому. Руки тремтіли, маленькі кулачки стискалися, наче хотіли захиститися від мачухи та запропонованого нею жениха. Зрадливий язик, нехай він буде проклятий, промовив: “Вийду”.
От і домовились! У такий дім, до такого чоловіка гріх не піти! Адже з першою дружиною поводився, як із палацовою пані, вона була мяка, як глина, слабка, худа, постійно хворіла й кашляла. Ходили вони так: він три кроки, вона один. Зупинялась і дихала, наче паровоз, а він обіймав і заспокоював, не суперечив, як твій батько, божевільний.
Коли вона була вагітна, майже ніхто не бачив її на ногах. Все лежала, а після пологів він сам уночі піднімався до дитини, а вона зовсім ослабла. Так казала його мати.
А ти здорова, як ріпа! Він тебе в червоному куточку посадить. Ти ж уміла на все і косити, і жати, і прясти, і ткати. Гріх тебе за молодого віддавати, у них ще характер не встоявся, дурниць не показав, а цей чоловік відкритий, про нього все знаємо. Як тобі пощастило!
Сильних господинь вижену, вечірку влаштуємо, а удовцеві весілля не потрібно, адже покійниці танцями не турбуватимем. Скриню збирати наказав не починати, каже, будинок і так повний усього.
Ярослав одружився з першою дружиною з кохання, знаючи, що Маряна часто хворіла, була слабкою, але мати казала, що він гарний чоловік, сильний, йому потрібна жінка, а не дівчинка, але ні люди, ні власний розум його не переконали йому потрібна була лише Маряна.
По селу ходили чутки, що вона його зачарувала, бо тільки зачарована людина, яка не пожила життя, вирішить перетворити своє існування на лікарню, страждання й біль. Лікарі казали, що у Маряни дуже слабкі легені, будь-яка застуда веде до запалення, до астми, а там хто знає, може й гірше.
Ярослав думав, що своїм коханням відібє смерть від дружини, лікуватиме її, доглядатиме, і хвороба піде. Спочатку після весілля все дійсно складалося чудово. Щасливі, радісні молодята не могли натішитися своїм щастям.
Потім, коли Маряна завагітніла, ніби весь її організм перевернувся постійна слабкість, запаморочення, сонливість зробили її такою немічною, що вона не могла ні прати, ні корову доїти, навіть розчісати свій пишний довгий волосся.
Лікарі казали, що це токсикоз, народить і набереться сил. Ярослав із любовю доглядав за дружиною без нарікань. Його мати день і ніч докоряла, що він привів у дім не господиню, а проблему. Ярослав захищав дружину, як голодний орел своє гніздо, і попросив матір більше не приходити.
Маряна народила донечку, і Ярослав сподівався, що сила й радість повернуться до сімї. Так, щастя повернулося, але ненадовго. Одного разу простудившись, Маряна вже ніколи не одужала й просто танула на очах.
Її забрали до лікарні, але лікар прямо сказав:
Її легені більше не витримають.
Сказав просто, по-сільськи. Маряна знала, що їй залишилось недовго, спочатку трималася й не показувала цього. Вимучена усмішка, більше схожа на гримасу болю, разом із усмішкою на губах, але очі видавали страх за завтрашній день, за доньку.
Ніби погляд прощався й наказував памятати її веселою, щасливою. Її худорлявість з виступаючими ребрами на спині, запала грудь, сухі пальці рук, опущені тонкі плечі без слів свідчили, що смерть ходить поруч і чекає останнього подиху своєї обраної.
Відчуваючи свій відхід, Маряна попросила чоловіка вислухати її прохання.
Ще не народився той, хто змінить Божі плани. Наше кохання втомилося боротися зі смертю, сил більше немає, я не можу більше і я втомилася від болю, від думок. Пробач мені й доньці. Я була приречена народитися для страждань, а вас прирекла мучитися.
Ярослав узяв її палаючі руки й почав цілувати. По важкому, переривчатому диханню зрозумів, що вона поспішає сказати щось важливе, відчув, що жити їй залишилося лише кілька хвилин.
Вона почала говорити про свою любов до них, про турботи за доньку, говорила, задихаючись, а потім перевела дух і повільно промовила:
Одружся з Лесею, вона буде хорошою дружиною, ти хороший ч