Моя теща вирішила переїхати до нас і віддати свою квартиру доньці.
Мій чоловік, Тарас, виріс у великій родині. Теща народжувала дітей аж до появи нашої небоги її улюбленої доньки. Дивна тактика, але я не маю права її судити.
Коли я виходила заміж, мені здавалося, що мені пощастило. Тарас виглядав відповідальним, сміливим і сильним. Він знав, що таке родина, але не міг відірватися від матері та сестри. Якщо сини її не особливо хвилювали, то благополуччя доньки завжди було на першому місці.
Марійці було 10 років, коли ми познайомилися. Спочатку вона мені не заважала, але через пять років все пішло шкереберть. Вона не хотіла вчитися, товаришувала з сумнішими людьми, і мій чоловік постійно втручався у її виховання. Теща могла подзвонити серед ночі й вимагати, щоб він негайно їхав розбиратися.
Я сподівалася, що Марійка ось-ось виросте, вийде заміж, і все налагодиться. Але ні! Коли вона знайшла собі хлопця, теща вимагала, щоб сини зкинулися на весілля, бо в неї грошей не було. Наречений Марійки був із простої родини, тому молодята мусили жити з тещею.
Але потім вона зрозуміла, що їм тісно разом. Тоді їй спала геніальна ідея: переїхати до нас, а квартиру віддати доньці. Незважаючи на те, що я купила цю оселю на свої важко зарботані гривні, а Тарас не вклав і копійки. Найдивовижніше його ця пропозиція влаштовує! Він запевняє, що мати допоможе нам із домашніми справами.
У нас трикімнатна квартира, але я не хочу жертвувати комфортом і ділити власний простір. Теща ж переконана, що ми зобовязані її прихистити, бо Тарас старший син, а значить, має дбати про батьків.
Я люблю свого чоловіка і не думаю про розлучення. Але як із ним про це поговорити? Як пояснити, що жити з тещею це пекло? Може, у вас є порада?