Пара весело поверталася з незабутнього святкового вечері. Марійка йшла додому з чоловіком із ресторану, де вони святкували її день народження. Вечірка вдалася на славу повно родичів, колег. Багатьох Марійка бачила вперше, але якщо Богдан запросив їх, значить, так треба.
Вона не любила суперечки, краще мовчазно погоджувалася з чоловіком, аніж відстоювала свою думку.
Марійко, ключі не надто глибоко в сумоці? Можеш дістати?
Вона розстебнула клатч, шукаючи на дотик. Раптом гостра біль, і сумка з пляском падає на землю.
Чого кричиш?
Щось укололо…
Та в твоїй сумоці стільки непотрібу, не дивниця!
Марійка мовчки підняла клатч, вийняла ключі. Увійшовши в квартиру, вона забула про інцидент. Ноги гули від втоми, і єдине бажання душ і ліжко. А вранці прокинулася від пекучого болю в руці: палець почервонів, розпух. Згадала вчорашнє, знову риється в сумці і знаходить на дні довге іржаве голко.
Що це?!
Не знаючи, як вона там опинилася, Марійка викинула знахідку. Промила рану, перевязала палець і пішла на роботу. Але в обід почувала гарячку.
Подзвонила Богдану:
Щось погано мені… Знайшла ту голку укололася. Тепер температура, мізерія, ломить усе тіло.
Треба до лікаря! Рана від іржі не жарти.
Та годі, я ж продезінфікувала…
Але стан погіршувався. Насилу дотягнувши до кінця зміни, Марійка взяла таксі у метро не витримала б. Дійшовши до дивану, впала й заснула.
Уві сні побачила своєї бабусі Ганни, яка померла, коли вона була малою. Знала це вона, хоча й не памятала її обличчя. Старенька, зігнута, страшна для інших, але Марійка відчувала: бабуся прийшла допомогти.
Вони йшли полем. Бабуся показувала трави:
Зроби відвар. Хтось бажає тобі лиха. Але ти повинна вижити, щоб дати відсіч.
Марійка прокинулася в холодному поту. Час ледве минув. Двері гримнули Богдан повернувся. Побачивши жінку, він остовпів:
Що з тобою?! Подивися в дзеркало!
Вчора там була усміхнена жінка. Тепер незнайомка: тьмяне волосся, синяки під очима, мертво-бліда шкіра.
Що коїться?!
Згадавши сон, Марійка прошепотіла:
Бабуся приходила… Вона сказала, що робити…
Одягайся! Їдемо до лікарні!
Ні! Лікарі не допоможуть…
Сварка вибухнула вперше за всі роки. Богдан кричав про «галюцинації», намагався силою витягнути її з дому.
Якщо не підеш добром, потягну силою!
Вона рвонулася, спіткнулася й вдарилася об кут стола. Розлючений Богдан вихопив її сумку, вийшов, грюкнувши дверима. Марійка ледь знайшла сили написати на роботу про хворобу.
Він повернувся опівночі, благав пробачення. Але вона лише прошепотіла:
Завтра везеш мене в село, де жила бабуся.
На ранок Марійка нагадувала тінь. Богдан благав:
Кидь ці дурниці! Я не хочу втратити тебе…
Але вони поїхали. Назву села вона памятала, але була там лише раз на похоронах. Дорогою спала. Та якВони під’їхали до зелених полів, де вітер шепотів імена предків, і Марійка, слабка, але впевнена, встала на коліна біля корчів дикого полиню, знаючи, що саме тут починається її порятунок.