Чоловік повернувся додому й, навіть не знявши пальта, промовив:
Оленко! Нам треба серйозно поговорити
І тут же, на одному подиху, розплющив і так вже великі очі, не секунди не вагаючись:
Я закохався!
«Ну от, подумала Олена, у нас у сімї настала криза середнього віку. Ласкаво просимо» лише промовила вона, обережно глянувши на чоловіка, чого не робила вже кілька років (пять, шість, а може, всі вісім?).
Кажуть, що перед смертю все життя пролітає перед очима, а от Олені раптом пролетіло все життя з ним. Познайомилися вони банально через інтернет. Вона зменшила свій вік на три роки, майбутній чоловік додав три сантиметри зросту і от таким нескладним, таки важким шляхом вони все ж таки знайшли один одного.
Олена вже не памятала, хто першим написав, але памятала, що його лист був без вульгарності, з легкою іронією, що їй дуже сподобалося. На порозі тридцяти трьох років, оцінюючи свої шанси на «ринку чоловіків», вона трезво усвідомлювала своє місце і твердо переконалася, що хоча й не в останньому ряду, але майже там. Тому на першу побаченьку вирішила не вигадувати нічого надмірного одягнулася просто, накинула рожеві очкуляри, модну білизну, а в сумочку поклала домашні печиво й книжку Івана Франка.
Перша зустріч минула несподівано легко (ось що значить правильно підібрати образ!), і їхній роман розвивався швидко та запально.
Разом їм було цікаво, тому через півроку регулярних побачень і постійного тиску батьків, які вже втратили надію на онуків, майбутній чоловік наважився і зробив пропозицію. Вони швидко познайомили сімї, молодята хотіли скромного весілля в колі рідних ідею підтримали одразу, а щоб ніхто не встиг передумати, дату обрали найближчою вільною.
Жили, як здавалося Олені, добре. У сімї панував тропічний клімат без пристрасних бур, але з гармонією та повагою хіба це не щастя?
Чоловік, бувши типовим представником чоловічої статі, простим і стабільним, скинув свій образ «емоційно-романтичного невдахи із золотими руками» вже через кілька тижнів після весілля і став собою звичайним, працьовитим і турботливим чоловіком у зручних домашніх штанях.
А Олена, як жінка, звільнялася від образу «непомітної-слухняної-сексуальної-інтелектуалки» повільно, але вагітність прискорила процес. Через рік вона теж із полегшенням розпрощалася зі своїм ідеалом, зідхнула нарешті вільно й закуталася в теплий халат.
Те, що ніхто з них не втік і навіть не мав претензій, остаточно переконало Олену: її вибір був правильним.
Побут і виховання дітей іноді сильно хитали їхній сімейний човен, але він не перевертався. А коли шторм вщухав, вони знову пливли спокійно собі по хвилях життя.
Щасливі дідусі та бабусі допомагали, як могли, на роботі вони повільно, але впевнено росли, не забували подорожувати, займатися улюбленими справами й, звичайно, проводити час разом нічим не відрізняючись від середньостатистичних даних.
І ось вони вже дванадцять років разом, і за весь цей час чоловік ніколи не був замечений у зраді чи навіть у найпростішому флірті.
Олена не була ревнивою, тому він мав би дозволити собі такий грішок без наслідків. Вона уявляла його, що фліртує, і випадково усміхалася, бо картина в голові виходила смішною й навіть кумедною.
Справа в тому, що її чоловік ще на початку стосунків зрозумів: компліменти не його конек. Тому він вирішив змінити тактику і тепер «хвалив» її інакше просто розплющував очі, як сова.
За роки спільного життя Олена навчилася розуміти весь спектр його емоцій за ступенем круглощ