Так склалося, що його виховувала бабуся, хоча мати була живою.
Так сталося, що Стасіка вирощувала бабуся, хоч його мати ще жила. Треба сказати, що мати була чудовою гарною і доброю. Та через роботу співачки у філармонії вона рідко бувала вдома. Через часті відїзди навіть розлучилася з чоловіком, батьком хлопця. Тому опіку над Стасіком взяла лише бабуся.
Скільки себе памятав, повертаючись додому до свого багатоповерхівки, Стасік завжди піднімав очі догори на четвертому поверсі у вікні він бачив силует улюбленої бабусі, яка нетерпляче чекала його повернення. А коли вона проводжала його кудись, то завжди махала йому у вікно, і він обовязково відповідав тим самим.
Але коли Стасікові виповнилося двадцять пять, бабуся пішла з життя. Тепер, повертаючись додому і не бачачи у вікні рідного силуету, хлопець відчував неймовірну сумну порожнечу. Навіть коли мати була вдома, він почувався самотнім. Вони з нею вже давно не розмовляли по-справжньому не було спільних тем чи інтересів. Навіть побутові питання вирішували окремо, ніби були чужими.
Через кілька місяців після смерті бабусі Стасік раптом вирішив поїхати до іншого міста. Тим більше що його спеціальність була затребувана IT-фахівців шукали скрізь. В Інтернеті він знайшов гарну компанію, яка обіцяла високий заробіток і оплату оренди житла. Мати лише зраділа адже син уже дорослий і має шукати свого шляху далеко від неї.
З дому він узяв лише улюблений бабусин кухоль на згадку та трохи речей на перший час. Вийшовши з дорожньою торбою на плечі, Стасік востаннє глянув на кухонне вікно, але нікого там не побачив. Мати навіть не підійшла до вікна, щоб помахати синові на прощання. Таксі швидко довезло його до вокзалу, і незабаром він лежав на верхній полиці плацкартного вагона.
Наступного ранку потяг прибув точно за розкладом. Стасік знайшов офіс, де мав працювати, оформився та пішов шукати квартиру за заздалегідь знайденими в мережі адресами. Пересуваючись незнайомим містом з навігацією у телефоні, він раптом помітив один багатоповерховик. Здавалося, він дуже схожий на його рідний дім. Усі ці хрущовки виглядали однаково, але Стасікові здалося, що саме цей будинок мав щось особливе. Можливо, тому, що віконні рами були пофарбовані так само незвично у блакитний колір.
Стасік мимоволі зійшов з маршруту і повільно підійшов до будинку. Він просто хотів постояти поряд і згадати бабусю. Наблизившись, автоматично підняв очі догори, глянув у вікно, де могла бути