Надокучлива теща приходила, як до себе, поки я не віддячила їй тим самим
Буває, що ворог у домі це не стороння людина, а теща з лагідним усміхом і контейнером, повним підозрілих котлет. Мене звуть Оксана, я заміжня вже два роки, і, як кажуть, у нас із чоловіком усе було чудово поки його матір не почала «гріти наш дім» трохи надто часто. І з такою наполегливістю, що навіть поштальон бував у нас рідше.
Я розбирала продукти в кухонній шафці, коли раптом дзвінок у двері. Відчиняю. Звісно, хто ж ще? Надія Михайлівна, моя теща.
Оксанко, здоровенькі були! Принесла вам котлеток! Із щуки! Свіженькі! радісно тягне до мене пластиковий контейнер.
Я зітхаю. Ми з чоловіком ненавидимо рибу з дитинства. Мене годували нею, поки годувати можна було, а він, син рибака, зїв її стільки, що мало що не виростив зябра. Ми вже говорили про це. Не раз. Але теща робила вигляд, ніби нічого не трапилося.
Надіє Михайлівно, ми не їмо рибу Ви ж знаєте.
Та це ж не викидати! Залиште, може, комусь віддасте! виправдовувалася вона.
Але справа була не лише в цих бісівних котлетах. Вона приходила все частіше. Без попередження. Без стуку. Заходила, ніби до себе, і починала «ревізії»:
Ой, а що це у вас за сир? Такого ще не куштувала, візьму шматочок. І ковбаски трохи, купите собі нової. До речі, я вам риби принесла треба ж ділитися!
З кожним візитом її апетити зростали. Одного разу вона прийшла з подругою. Без дзвінка. Без запитань.
Ми біля аптеки були вирішили зайти погрітися. Чаю нам налиєш?
Поки я стояла, як вкопана, вона вже весело рилась у холодильнику, дістаючи варення, сир, печиво, а її подруга вмостилася за столом, ніби вдома.
Я почувалася в своїй хаті, як чужа. Чоловік лише розводив руками: «Це ж мама, вона добра». Добра? Я бачила, як вона ховала наш ананас під пальто. Це вже не була допомога чи турбота це була нахабна окупація.
Тому я придумала план. Мякий, але точний. Наступного дня ми з подругою Тетяною купили найгостріші суші в районі й без попередження завітали до Надії Михайлівни.
Добрий день! Ми поруч проходили, вирішили заглянути! Принесли вам суші скуштуйте! посміхаюся, втискуючи їй у руки коробку.
Теща зблідла. Вона ненавидить суші. Колись спробувала й тепер називає їх «сирими пацюками на рисі».
Сідайте, а я подивлюсь, що в вас смачненького є, кажу, йдучи до її холодильника.
Дістаю кускус, салат олівє, торт усе опиняється на столі. Тетяна вже регоче.
Ой, Надіє Михайлівно, ви не заперечуєте? Я ж вам суші принесла це ж нормально, обмінюватися, так? додаю зі з