Тої пятниці, коли Соломія поверталася з роботи, вона й гадки не мала, що цей день переверне її життя. Відчинивши двері їхньої київської квартири, вона, як завжди, гукнула:
Любий, я вдома!
Тиша. Дивна, важка тиша завмерла у повітрі.
Дивно Він уже мав би бути тут, подумала вона й пройшла у спальню.
Відчинивши двері, вона застигла на порозі. Її чоловік, Дмитро, квапливо складав речі у валізу.
Дмитре Що ти робиш? прошепотіла вона, відчуваючи, як серце стискається.
Я йду, відповів він холодно, навіть не піднявши на неї очей.
Йдеш? Але чому? Що сталося?
Усе через твого батька, буркнув він із злістю.
Мого батька? Як він тут до чого?
Соломія нічого не розуміла ані слів, ані цієї ситуації. Але перед її очими розвалювалося їхнє спільне життя, у яке вона вкладала стільки любові й терпіння.
Вони зустрілися, коли Соломії було двадцять вісім. Дмитро, на вісім років старший, був впевненим у собі, харизматичним, досвідченим. Тоді їй здалося, що вона знайшла чоловіка своєї мрії. Родина, подруги усі нагадували, що вже час виходити заміж, що біологічний годинник тикає. І вона почала бачити у кожному залицяльнику майбутнього чоловіка що лише відлякувало їх.
Та з Дмитром було інакше. Вони познайомилися в київській кавярні завдяки колезі, і між ними відразу проймала іскра. Він був уважним, чарівним. А коли дізнався, що у Соломії є власна квартира у Печерську, новеньке авто, добре оплачувана посада в державній установі та батько-підприємець, став ще ніжнішим і турботливішим.
Через рік вони влаштували розкішне весілля, яке повністю оплатив її батько. Дмитро не заперечував. Навпаки із задоволенням погодився на посаду в одній із крамниць свого тестя.
Їхнє спільне життя спочатку нагадувало казку: подорожі за кордон, романтичні вечері, подарунки. Але була одна деталь, яка псувала усе: Дмитро не витрачав жодної копійки. За все завжди платила Соломія. Спочатку вона не звертала на це уваги. Потім почала питати. А згодом благати.
Чому все на мені? скаржилася вона подрузі. Я хочу почуватися любимкою, захищеною.
Але Дмитро лише сміявся:
Годі тобі, рибко. Усе гаразд. Не вигадуй проблем.
На роботі він робив мінімум, весь час сидів у телефоні, а гроші, які заробляв, таємно відкладав на свій рахунок. Соломія нічого не підозрювала.
Потім вона тяжко захворіла. Місяць провела в лікарні, де Дмитро відвідував її рідко, тоді як батьки приходили щодня. Повернувшись додому, вона відчула шок: квартира була у жалюгідному стані.
Ти навіть прибирання не зробив? скрикнула вона.
А навіщо? Це ж жіноча справа, пожав він плечима.
Але я була в лікарні, Дмитре! І тепер знову я маю все прибирати?
Ну, ти ж уже вдома. Роби сама.
Виснажена, вона замовила клінінг. Лікарі сказали: одужання займе щонайменше рік. Вагітність? Наразі неможлива.
Через рік, коли лікарі нарешті дозволили, вона з хвилюванням розповіла про це Дмитру.
Уявляєш? Ми можемо спробувати У нас нарешті може бути дитина!
Ну Не зараз, я зайнятий, буркнув він, не відриваючи очей від PlayStation, яку вона купила йому на свої гроші.
Тижні минали. Він ухилявся. А потім одного разу випалив:
Слухай, Соломіє Я йду. І дитина з тобою мене не цікавить.
Що?!
Я тебе не люблю. Ніколи не любив. Ти була просто зручною. Квартира, гроші, машина. Тільки тепер мені набридло. Ти більше ні на що не здатна.
Дмитре, ти ти не можеш так. Ти ж бачив, через що я пройшла, скільки чекала
Твої проблеми, не мої. Я роблю, що хочу.
Він закрив валізу, втулив туди консоль і пішов.
Соломія лежала в ліжку днями, не їла, не спала. Через три дні стурбовані батьки забрали її. Побачивши дочку в такому стані, батько ледь не вибухнув від люті.
Вони забрали її у свій будинок під Києвом. Дмитра звільнили того ж вечора, а завдяки звязкам тесть заблокував його банківський рахунок. Усі його заощадження зникли.
Дмитро опинився без грошей, без роботи, без житла. Ледве вистачило на оренду мансарди. І без жодного плану на майбутнє.
Через кілька місяців Соломія знайшла нову роботу. Там вона зустріла чоловіка на імя Ярослав. Він був не молодий, але порядний, спокійний, і відразу ж почав ставитися до неї з повагою та добротою.
А ще через півроку сталося маленьке диво: дві рожеві смужки на тесті. Сльози, сміх, дзвінок батькам і ця величезна гордість за себе за те, що колись знайшла в собі сили сказати «годі».