Розлучення роздавило Олену, як бульдозер. Вона боготворила чоловіка й не очікувала такого удару в спину. Але він зрадив їй із найкращою подругою. За один день вона втратила двох людей, яким відкривала своє серце. Віра в чоловіків розвалилася. Раніше, коли вона чула, що «всі чоловіки зраджують», лише знизувала плечима: «Мій Орест не такий». Тепер зрада пекла її зсередини, і вона поклялася більше ніколи нікого не впускати в душу.
Олена сама виховувала доньку, Марянку. Колишній чоловік регулярно платив аліменти, інколи бачив дитину, але без жодного бажання бути батьком. Олена змирилася зі своєю долею: самотність до кінця життя. У цьому навіть була гірка втіха життя без чоловіка здавалося простішим. Але доля любить руйнувати плани.
На день народження колеги в невеличкій кавярні у Львові Олена зустріла Мирослава брата іменинниці. Він теж пережив розлучення, і, на її подив, його син, Богдан, жив із ним, а не з матірю. Мирослав пояснив: хлопець сам обрав батька, а колишня дружина, захоплена новими стосунками, не заперечувала. Підліток лише заважав.
Той вечір пробудив у Олені давно забуте тепло. Ніби дівчинка, вона відчула метеликів у животі емоцію, яку не знала роками. Мирослав теж не залишився байдужим. Обоє, пошматовані розлученнями, боялися нових почуттів, але іскра між ними спалахнула, і її не можна було ігнорувати.
Ми