“Марічка, а ці ваші зайві кілограми? Це ж проблема? мати Тараса не здавалася. На мою думку, у мене їх немає, тим паче, що мого майбутнього чоловіка вони цілком влаштовують. Не всім же бути хлопчиками-зірочками. Марічка іронічно окинула поглядом Софію й матір Тараса. Від такої зухвалості Софія спалахнула.
Мамо! Ти купила травяний чай для схуднення? А льняне насіння? Чому ти поклала мені стільки вершкового масла в кашу це ж зайві калорії?! Тарасе, ти знову взяв білий хліб? Це ж шкода! Вранці треба випити три склянки води, інакше вага не рухатиметься… Де моя вода?! такі фрази Тарас чув із дитинства.
Його мати й старша сестра були одержимі своєю фігурою. Зараз сестрі було вже тридцять девять, вона ніколи не була заміжньою й нагадувала зморшкувату, згорблену кобилу з голодним поглядом. А мати була схожа на вязальну спицю пряму й безлику.
Його це так допекло, що він завжди тяжів до людей життєрадісних, з добрим апетитом. І завжди мріяв, щоб його майбутня дружина не була схожою на матір і сестру. І він знайшов таку!
Її звали Марічка. Навіть імя було ніжним, солодким, ніби свіжа паляниця. Ні, вона не була товстою. Але при зрості сто сімдесят пять сантиметрів важила вісімдесят кілограмів.
І кожен із цих кілограмів випромінював здоровя й радість. Високі груди, тонка талія, жіночні форми й ямочки на повних щічках, які так і просилися, щоб їх ущипнути. Все це приголомшило Тараса, коли він її вперше побачив.
Одного вечора він підвіз сестру до банку. Вона взяла талон і сіла в черзі, а він ходив по залу, чекаючи.
Раптом його вуха торкнувся дзвінкий, як весняний струмочок, сміх. Він був тихим, але таким заразливим, що Тарас мимоволі посміхнувся. Йому так захотілося побачити ту, сміялася, що він пішов на звук.
Сміялася дівчина-касирка, яка обслуговувала літнього чоловіка. Той щось жартівливо сказав, і вона знову засміялася. А Тарас не міг відвести від неї очей…
Від її хвилястого волосся й губ, немов бантик, до її форм, які можна було побачити навіть без натяку…
Він їхав у машині з сестрою, слухаючи її монотонну мову, але був ніби не тут, не з Софією, а залишився там, у банку, з тією дівчиною.
Тарасе, ти мене слухаєш? невдоволено спитала сестра.
Звичайно, Софійко, слухаю. Він напружено згадува