Ой, а це хто? здивувалася Марічка, заходячи на кухню до подруги.
Під жовтуватим світлом лампи, в кутку біля найменшої тумбочки, скромно сидів чоловік років сорока з невеликою лисиною і спритними руками, який дрібно нарізав кріп широким ножем Наталки.
Марічко, це Валерій. Валерію, це Марічка, пробурмотіла Наталка, червоніючи, ось тобі цукор, ідемо.
Вона швидко сунула пакет із цукром у руки сусідки і поспіхом випхнула її до коридору.
Дуже приємно! встигла голосно кинути Марічка, намагаючись косити оком на подругиного «новенького».
Але й при детальному огляді він не вражав. Нічого такого, що могло б пояснити його стрімке поселення під Наталчин фартух із веселими бубликами, не було.
Валерію, я зараз, крикнула Наталка у кухню і захлопнула двері.
І тут у коридорі Марічка вчепилася в неї міцно, мов кліщ:
Розказуй!
Ну, що розказувати? спробувала ухилитися Наталка, ай, гаразд, ходімо.
Подруги вийшли з квартири, пройшли тісний тамбур і пірнули у сусідню двушку.
У Марічиній хаті пахло корицею та парфумами від Шанель. А вся обстановка, починаючи з білосніжного пуфу коло дверей, нагадувала гостям про старанну турботу господині про свій затишок.
«Не те, що в мене!» кожного разу зі зітханням думала Наталка, заходячи до подруги, і згадувала свої відклеєні шпалери у коридорі.
Розказуй! наполегливо повторила Марічка.
Вона додала цукор до крему, взяла вінчик і вичікувально дивилася на подругу.
А що твій Орест? знову спробувала змінити тему Наталка.
На нараді. Ще не скоро буде. Ну-у?
Ну, що, ну? Побачила його на ринку. Ну, і підібрала
Як це? недовірливо насупила брови Марічка.
Ну, дивлюсь, стоїть чоловік із зеленню. У плащі, виглядає пристойно. Але якийсь закинутий. Підійшла. Запитала скільки кріп? А він каже: можна я вам його подарю? Я питаю: а чого раптом? А він: я так загадав якщо підійде до мене жінка з сумними очима, то віддам їй усю зелень. Берете, каже, я сам його виростив.
Ну, і ти?..
Ну, я й узяла. Повернулася йти, а потім питаю: а звідки ви взяли, що в мене очі сумні? Вони зовсім не сумні! А він так подивився на мене мовчки А потім узяв мої сумки й пішов поруч.
А ти? Марічка забула, що тримає вінчик, і почесала ним свою завиту чубку.
А я йду, мовчу, думаю що робити? А потім вирішила ну, чоловік же явно самотній. Хай буде. Познайомились по дорозі.
Ну, ти даєш! І ось так з вулиці чоловіка до себе в хату привела? Ти хоча б дорогоцінні речі сховала?
Марічко! розсердилася Наталка, що ти несеш? Він, до речі, лікар. Рентгенолог.
Ага, ти його документи бачила?
Слухай, ну ти ж сама мені розповідала!.. засмутилася Наталка, про авокадо
Яке авокадо? зовсім заплуталася Марічка.
А Наталка знову у деталях згадала той вечір на цій самій кухні
Авокадо лежало перед нею тонкими скибочками у градієнті зелених кольорів. Його часточки, густо-тра