Мамо, тату, привіт, ви нас кликали, що трапилося? Оленка з чоловіком Іваном увірвалися до батьківської хати.
Насправді це почалося давно. Мама хворіла у неї було важке захворювання, друга стадія… Вона пройшла хімію, потім промені. Настала ремісія, волосся трохи відросло. Та здавалося, рано було радіти мамі знову стало гірше.
Оленко, Іване, заходьте, мама бліда, худенька, немов дитина.
Діти, сідайте. У нас до вас незвичне прохання, вислухайте маму, тато виглядав збентеженим.
Олена й Іван сіли на диван, напружено дивлячись на матір. Наталка зітхнула, глянула на чоловіка Віктора, немов шукаючи сили.
Оленко, Іване, не лякайтеся, але в мене до вас дуже незвична просьба. Ми вас дуже просимо…
Усиновіть для нас хлопчика, будь ласка! Нам не дозволять через вік, та й з інших причин.
Тиша.
Першою проговорила донька:
Мамо, ти напевно здивуєшся… Ми вже давно мріяли про сина, але боялися сказати. У нас дві донечки ваші онучки Софійка й Марічка. Та немає гарантії, що третя дитина буде хлопчиком. Та й здоровя вже не те…
Після кесаря лікарі заборонили народжувати. Ми вже думали взяти малюка з дитбудинку синочка, щоб ростився в любові. А тепер ти те саме пропонуєш! Звідки ця думка?
Оленко, навіть не знаю, з чого почати, Наталка нервово провела рукою по короткому волоссю. Справа в тому, що мені знову погано.
А тут зайшла моя подруга, тітка Галя з роботи, памятаєш? В неї була велика родимка над оком. Всі лякали, що треба вирізати. А тут вона прийшла і родимки нема! Виявилося, їздила до знахарки у село, баби Ганни. Та наполягла: “Поїдемо й ти!”
Я подумала що втрачу? І ми поїхали.
Олена й Іван слухали, ледь дихаючи, але не розуміли, до чого вона веде.
Отже, діти, продовжила Наталка, баба Ганна відразу запитала: “Чи є у тебе син?” Дізнавшись, що тільки донька й дві онучки, вона перепитала: “А що було до доньки?”
Я здивувалася ніхто, крім нас з татом, не знав, що колись у мене був викидень. Мав народитися хлопчик, первісток… Але не вижив. Вона стиснула край спідниці.
І що далі? Олена дивилася широкими очима.
Баба Ганна сказала: “Усинови хлопчика”. Потім відвернулась і пішла. А у мене сльози полилися наче я винна, що не врятувала того синочка.
Тепер я маю дати іншому хлопчикові всю любов, ніби відновити справжність. І знаєш? Я справді цього хочу! Не заради здоровя просто усвідомила: хочу врятувати одне маленьке життя від самотності. Ти мене розумієш?
Мамо, я тебе повністю підтримую! Олена кинулася до неї.
Вони з Іваном вже обговорювали з дитбудинком усиновлення. І їх запросили подивитися на дітей. Наталка й Віктор теж поїхали. У кімнаті гралися малюки.
Мамо, глянь на того русявого, як старанно вежу з кубиків будує! Олена показала на хлопчика.
Натал