Мамо, тато був правий, коли казав, що в тебе не всі дома! Тепер я сам переконався ти не в собі. До лікаря не зверталася?
Оксана Миколаївна з німоти дивилася на сина. Він завжди був непростим хлопцем, але щоб так відверто кидати матері такі слова в обличчя
Вона й уявити не могла, що доведеться розлучатися з чоловіком після двадцяти пяти років спільного життя. Та саме вона подала на розлучення.
Бо одного разу Оксана раптом усвідомила вона його не знає. Ніби за стільки років можна вивчити людину як свої пять пальців. Але Вийшло, як вийшло. Василь виявився жорстокою людиною.
Коли Оксана підібрала на вулиці схудле цуценя, у якого виступали всі ребра, він влаштував скандал.
Оксанко, тобі справді більше нічим зайнятися? репетував він на всю хату. Навіщо ти цю покидьківську душу сюди приволокла?
Василю, та ти що? щиро дивувалася жінка. Подивись на нього. Він же як скелет, обтягнутий шкірою. Як можна було пройти повз?
Всі проходять, а ти не змогла? Мати Тереза, чи що? У нас тепер свята?
Того вечора Оксана Миколаївна довго плакала. І через те безпорадне створіння, що ледве трималося на лапах, і через чоловіка, який показав себе з найгіршого боку.
Ні, він ніколи не був бездоганним, але вона закривала очі на його вади. Адже ідеальних людей не існує.
Проте того дня Василь перетнув межу. «Як так можна? ридала Оксана. Невже так важко бути людиною? Хіба можна байдуже пройти повз таке страждання?»
Скандалом не обмежилося. Чоловік усім виглядом давав зрозуміти, що ця «покидьківська душа», як він називав цуценя, дратує його.
Коли ти нарешті позбудешся його? Скільки можна терпіти цю недохворосту в домі?
«Недохворостою» Василь кличкав собаку лише через те, що воно було худе й тремтіло, навіть у теплій хаті.
Замість того щоб допомогти дружині поставити маля на лапи й знайти йому господарів, він тікав до гаража, де проводив час з такими самими втікачами від родин.
Додому повертався пізно й пяний. І знову сипав докорами дружині та «покидьківській душі».
Ненавидиш тварин це ще можна зрозуміти, думала Оксана, сидячи в кімнаті. Але ж і до мене тобі байдуже? Хіба не бачиш, як мені важко?
Так, їй було непросто. Доводилося відпрацьовувати, возити цуценя до лікаря, вигулювати.
Та й боялася залишати його наодинці з чоловіком. Після стількох років шлюбу він став для неї чужим. Тепер від нього можна було очікувати всього.
Одного разу, перебуваючи на роботі, Оксана раптом відчула тривогу. Знаєте, коли серце стискає холодна рука, а на душі коти скребуть?
Вона повернулася додому раніше і застала Василя на місці злочину. Він ніс Рекса до гаража, мабуть, щоб позбутися назавжди. Цього вона пробачити не змогла. Тому подала на розлучення.
Через собаку? кричав Василь, махаючи руками. Ти зїхала з глузду на старості літ!
Оксана пропустила це повз вух. Старою вона себе не вважала. Просто зрозуміла жити з ним більше не може.
У них був дорослий син, що жив із дівчиною в іншому місті. І він несподівано став на бік батька:
Мамо, ти взагалі при здоровому глузді? Через якогось собаку руйнувати сімю?
Сімї вже нема, сину важко зітхнула Оксана Миколаївна. І розлучаюся я не через собаку, а через те, що твій батько перестав бути людиною.
Тварину можна не любити, ігнорувати, але катувати Ні, справжній чоловік так не вчинить!
Син не зрозумів матері. На знак протесту, мабуть, через чоловічу солідарність, він припинив з нею спілкуватися. Сказав, що це не батько, а вона позбавила його даху над головою.
Квартира належала їй ще до шлюбу, тому претендувати на нерухомість Василь не міг.
Від батьків у нього лишився будинок у селі, але чи стояв він ще невідомо. Оксану це не хвилювало.
Василь сам зробив вибір. Ніхто не змушував його ставати бездушним. Страшно було уявити, що сталося б із цуценям, якби вона не встигла.
Отож, залишилася вона з Рексом. Виходила його, поставила на лапи, повернула віру в людей.
Спочатку хотіла віддати в добрі руки, але залишила собі.
Якщо підібрала тепер і відповідальність на мені, сказала вона пухнастику.
Гав! радісно махав хвостом Рекс. Він і не думав розлучатися з нею.
Згодом Оксана почала ходити до місцевого притулку для тварин. Допомагати тим, кого кинули.
Грошей зараз немає, сумно сказала керівниця. Якщо й платимо, то копійки. Влаштує вас це?
Не хвилюйтеся, відповіла Оксана Миколаївна. Я не за грошима, а по зову серця.
Так вона з Рексом почала приходити туди кілька разів на тиждень.
Там вони познайомилися з іншим псом. Старшим, на імя Бурко.
Співробітники так й