Чоловік відправив дружину в село, щоб вона схудла, адже він сам збожеволів від ії ваги так він зможе вільно забавлятися зі своєю секретаркою.
«Степа, я не розумію, чого ти хочеш», сказала Катря.
«Нічого особливого», відповів Степан. «Просто хочу трохи побути сам, відпочити. Поїдь у село, розлаштуйся, скинь пару кіло. А то зовсім вицвіла».
Він зневажливо оглянув силует дружини. Катря знала, що набрала вагу через ліки, але мовчала.
«Де це село?» запитала вона.
«Дуже мальовниче місце», посміхнувся Степан. «Тобі сподобається».
Катря вирішила не сперечатися. Їй також був потрібен відпочинок. «Може, ми просто втомилися одне від одного», подумала вона. «Хай поки гуляє. А я не повернуся, доки він сам мене не покличе».
Почала збирати речі.
«Ти ж не ображаєшся?» уточнив Степан. «Це ненакрес, просто щоб відпочити».
«Ні, все добре», всміхнулася Катря.
«Тоді я пішов», сказав Степан, поцілувавши її у щоку перед виходом.
Катря глибоко зітхнула. Їхні поцілунки давно вже не мали колишнього тепла.
Дорога зайняла набагато більше часу. Катря двічі збилася з шляху GPS капризничав, а звязку не було. Нарешті зіявився знак із назвою села. Місце було віддалене, хати, хоча й деревяні, були доглянуті, з гарною різьбою.
«Тут немає жодного зручності», подумала Катря.
І не помилилася. Хата виглядала запущеною. Без машини чи телефону вона б відчула себе, ніби потрапила у минуле. Катря дістала телефон. «Зараз йому подзвоню», подумала, але знову ніякого сигналу.
Сонце хилилося, і Катря втомилася. Якби не знайшла хату, довелося б бути ночувати в авто.
Не хотілося повертатися в місто, але й давати Степану привід сказати, що вона нічого не вміє, теж не хотілося.
Вийшла з машини. Її червона куртка смішно контрастувала із сільським пейзажем. Вона усміхнулася.
«Ну що ж, Катре, не пропадемо», промовила вголос.
Ранком наступного дня її розбудив пронизливий крик півня, коли вона спала в авто.
«Та що за галас?» буркнула Катря, опускаючи вікно.
Півень подивився на неї одним оком і знову заревів.
«Чого ти так ореш?» скрикнула вона, але раптом побачила мітлу, яка промайнула повз вікно, і півень замовк.
На порозі зявився дід.
«Доброго ранку!» привітався він.
Катря здивовано подивилася на нього. Місцеві жителі нагадували персонажів із казки.
«Не звертай уваги на нашого півня», сказав дід. «Він добрий, але кричить, ніби його ріжуть».
Катря розсміялася, і сон як рукою зняло. Дід теж усміхнувся.
«Надовго до нас чи проїздом?»
«На відпочинок, доки вистачить», відповіла Катря.
«Заходь, дівчинко. Снідатимеш. Познайомишся з бабою. Вона пиріжки пече а їсти їх нікому. Онуки раз на рік приїжджають, діти теж»
Катря не вагалася. Треба було знайомитися з місцевими.
Дружина Петра Ілліча виявилася справжньою казковою бабусею у фартуху й хустці, з беззубою усмішкою та добрими зморшками. Хата була затишною та охайною.
«Тут так чудово!» скрикнула Катря. «Чому діти так рідко приїжджають?»
Ганна Матвіївна знизила плечима.
«Ми самі просимо їх не їздити. Дороги жахливі. Після дощу тиждень чекати, щоб виїхати. Колись був місток, але старий. Звалився років пятнадцять тому. Живемо, як у заточенні. Петро Ілліч раз на тиждень їздить у магазин. Човен уже не витримує. Він міцний, але вік»
«Ці пиріжки просто божественні!» вигуляла Катря. «Хіба вам ніхто не допомагає? Хтось же має про вас подбати».
«Нащо? Нас лише пятдесят. Колись була тисяча. Але всі розїхалися».
Катря задумалася.
«Дивно. А де ж місцева влада?»
«По той бік моста. А з обїздом 60 кілометрів. Думаєте, ми не ходили просити? Відповідь одна: немає грошей».
Катря зрозуміла, що знайшла собі заняття на ці канікули.
«Скажіть, де знайти адміністрацію? Чи можете мене проводити? На дощ, схоже, не скидається».
Старий з бабою переглянулися.
«Ти серйозно? Ти ж приїхала відпочити».
«Так. Відпочинок буває різним. А якщо піде дощ? Треба й про себе подбати».
Старики тепло посміхнулися.
У адміністрації їй сказали:
«Доки ви нас мучитимете! Виставляєте нас лиходіями. Погляньте на дороги в місті! Ви думаєте, хто дасть гроші на міст до села з пятдесятьма жителями? Шукайте спонсора. Наприклад, Соколовського. Чули про такого?»
Катря кивнула. Як же не чула Соколовський був власником компанії, де працював її чоловік. Він звідси родом; його батьки пере